Льюїс Керрол - Аліса в Країні Чудес

загинаючи ласти: — Премудрощів стародавнього і сучасного Аморезнавства, Гастрономії, Дригонометрії... Дригонометром у нас був старий морський вугор, він з'являвся раз на тиждень. А на уроці Хвісткультури він навіть учив нас художнього хвостоспіралювання. — І як воно виглядало? — поцікавилася Аліса. — На жаль, не можу показати сам, — розвів ластами Казна-Що-Не-Черепаха. — Надто я відтоді зашкаруб. А Грифон узагалі цього не вчився. — Я не мав часу, — зізнався Грифон. — Зате я брав мороки у старого краба. То був класичний мучитель. О, ті класики!.. — На жаль, я не ходив до нього на уроки, — зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Казали, він дуже добре знався на забиванні баків? — Достеменно так... о, так!.. Його мороки забивали памороки! Незрівнянний мучитель! — і собі зітхнув Грифон. І обоє, затуливши обличчя, схилили голови. [94] — А скільки годин на день тривала ваша наука? — поквапилася Аліса змінити тему. — Десять уроків першого дня, дев'ять — другого, і так далі, — пояснив Казна-Що-Не-Черепаха. — Ну й чудернацький розклад! — вигукнула Аліса. — Того воно й неука, — зауважив Грифон, — що день у день коротшає. Ця думка була настільки нова й несподівана, що Аліса мусила подумати трішечки довше^ — Виходить, одинадцятий день був вихідний? — нарешті спитала вона. — Звичайно, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — А що ви робили дванадцятого дня? — не вгавала Аліса. — Досить про мороки! — рішуче урвав Грифон. — Розкажи-но їй дещо про наші забави... [95] Розділ десятий Омарова кадриль Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і витер ластом сльози. Він глянув на Алісу і вже заговорив би, але горло йому здушив плач. — Наче йому кістка в горлі стала! — сказав Грифон і заходився його трясти й гупати по спині. Врешті до Казна-Що-Не-Черепахи повернувся голос, і, обливаючися слізьми, він почав розповідь. — Ти, мабуть, нечасто бувала на дні моря? — Ніколи, — мовила Аліса. — То й ніколи не мала нагоди спізнати Омара. — Одного разу я скушт... — почала Аліса, але вчасно схаменулася і сказала: — Ні, ніколи! — Отже, ти й уявлення не маєш, що то за прегарна штука — омарова кадриль. — Не маю, — сказала Аліса. — А як вона виглядає? — Усе дуже просто, — сказав Грифон, — спершу ви шикуєтесь у лаву на березі... — У дві лави!.. — гукнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Моржі, черепахи, лососі і так далі. А тоді, прибравши з дороги медуз... — ...що, звичайно, забирає трохи часу, — вставив Грифон, ... ступаєте два кроки вперед... — Кожен у парі з омаром! — крикнув Грифон. — Авжеж, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — [96] Ступаєте два кроки вперед, підходите до партнера... — ...міняєтесь омарами — і назад, у тому ж порядку, — підхопив Грифон. — А тоді!.. — продовжив Казна-Що-Не-Черепаха. — Тоді жбурляєте... — ...омарів!.. — крикнув Грифон, підскочивши. — ...чимдалі в море... — ...пливете по них!.. — вереснув Грифон. — ...крутите в морі сальто-мортале!.. — крикнув Казна-Що-Не-Черепаха, перекрутившись на місці. — ...знову міняєтесь омарами!.. — заверещав Грифон. — ...повертаєтесь на берег, і... кінець першої фігури, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, зненацька спадаючи з голосу. І обоє приятелів, які щойно плигали, мов навіжені, посідали на скелі, принишклі та сумні, і дивилися на Алісу. — Це, напевно, дуже гарний танок, — несміливо озвалася Аліса. — Хочеш побачити кілька "па"? — запитав Казна-Що-Не-Черепаха. — О, з радістю! — відказала Аліса. — Вставай! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха Грифонові. — Покажемо їй першу фігуру. Можна обійтися й без омарів. Хто співатиме? — Ти, — сказав Грифон. — Я забув слова. І вони поважно закружляли довкола Алісина задніх лапах, час до часу наступаючи їй на ноги і відбиваючи такт передніми ластами. [97] Казна-Що-Не-Черепаха заспівав журливо і протяжно: — Трошки швидше, пане равле!— це білуга так гука, — Бо дельфін іде за нами, дуже ззаду натиска. А омари й черепахи насувають звідусіль, Всі на березі гуляють, всі чекають на кадриль. Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль? Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль? — Ох же й радощів нам буде, ох же й жару ми дамо! За омарами у море ми й самі полетимо! Равлик каже: — Я боюся мандрувать по волі хвиль: Дуже дякую, рибусю, не для мене ця кадриль! Я не хочу, я не можу танцювати кадриль! Я не хочу, я не можу танцювати кадриль! — Яка не буде хвиля, до берега приб'є. Ти ж знаєш: там, за нашим, ще інший берег є. Від Англії до Франції по морю двадцять миль... Не бійся, любий равлику, станцюємо кадриль! Чи ти любиш, чи не любиш танцювати кадриль? Чи ти будеш, чи не будеш танцювати кадриль? — Дякую, дуже цікавий танець, — промовила Аліса, щаслива, що він нарешті скінчився. — А яка втішна оця ваша пісня про білугу! — До речі, про білугу! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха. — Тобі, звісно, випадало її бачити? — Ще б пак... найчастіше серед страв на... — сказала Аліса й затнулася. — Не знаю, серед яких ти її бачила трав, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — але як це траплялося частенько, то ти знаєш, як вона виглядає. [98] — Начебто знаю, — задумливо мовила Аліса. — Хвіст — у роті і вся обліплена крихтами. — Дурниці, — сказав Казна-Що-Не-Черепаха, — у морі крихти змиваються. А щодо хвоста в роті, то це ось із якої причини... Тут він позіхнув і заплющив очі. — Поясни-но їй причину і решту все, — мовив він до Грифона. — А причина ось яка, — стрепенувся Грифон. — Білуга любить омарову кадриль. От її й кидають у море. І летить вона ген-ген!.. Дуже далеко їй летіти. От вона й хапається зубами за хвіст. А тоді, тоді... не може його вийняти. Ось і все, зрештою. — Дякую, — сказала Аліса. — Дуже цікаво. Як мало я знала досі про білугу! — Можу розказати ще більше! — розохотився Грифон. — Ти знаєш, наприклад, чому вона зветься білугою? — Ніколи про це не думала, — сказала Аліса. — Чому? — Нею білугують чоботи й черевики, — значливо повідомив Грифон. — Білугують чоботи й черевики? — вражено перепитала Аліса. — Та вона ж із породи китових... — 3 котових, авжеж... А чим, до речі, ти чистиш свої черевики? — запитав Грифон. — Чорною ваксою, — трохи подумавши, мовила Аліса. — А на дні моря, — врочисто оголосив Грифон, — черевики не чорнують, а білугують. Отак-то. [99] — А до відбілугованих черевиків що ви найдужче любите вдягати — які, скажімо, краватки, фраки? — запитала Аліса. — Щодо креветок — найважливіше, щоб вони не лоскотали шиї, а раки — щоб не щипалися під час кадрилі, — відповів Грифон ледь нетерплячим тоном. — А тепер слухаймо тебе! Розкажи про свої пригоди! — Хіба про сьогоднішні, — знітилася Аліса. — Про вчорашні нема