Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

пересадки помилково зайшов у поїзд, що знову повертався до міста. Або коли хто, подорожуючи, захоче надовго зупинитись на одній з проміжних станцій, але певні зобов’язання перешкоджатимуть здійсненню цього наміру, тоді він проґавлює потяг або ж не встигає на нього сісти і далі вже просто змушений задовольнити своє бажання й пере­рвати подорож. Або чоловік — це сталося з одним з моїх пацієнтів, — котрому я заборонив дзвонити по телефону до коханої, хотів зателефонувати мені, але «помилково», «мимохіть» назвав не той номер, і його раптом з’єднали з коханою жінкою. А ось випадок з одним інженером — чудовий і практично важливий приклад прямої помилкової дії, що спричинила матеріальні збитки.

«Якийсь час тому я з кількома колегами працював в університетській лабораторії, провадячи низку складних дослідів із вивчення пружності, і ця робота, до якої ми взялися доброхіть, згодом почала вимагати більше часу, ніж ми сподівалися. Якось удвох із колегою Ф. я йшов до лабораторії і він мені пожалівся, мовляв, як прикро марнувати стільки часу саме сьогодні, коли вдома на нього чекає сила роботи; я міг лишень погодитись із ним і, маючи на увазі випадок, що стався минулого тижня, напівжартома додав: «Сподіваймося, машина знову поламається і ми зможемо припинити роботу й раніше повернутись додому!»

При розподілі роботи сталося так, що колега Ф. мав регулювати вентиль тиску, тобто, обережно відкриваючи вентиль, мав повільно впускати стиснену рідину з нагромаджувача в циліндр гідравлічного преса. Керівник досліду стояв біля манометра і, коли тиск досяг потрібної величини, гучно крикнув: «Стоп!» Почувши таку команду, Ф. ухопився за вентиль і з усієї сили крутнув його ліворуч (а всі без винятку вентилі закриваються праворуч!). Через те весь тиск із нагромаджувача миттю пішов у прес, система сполучних трубок на це не була розрахована, і одне з’єднання зразу розірвалося — шкода ніби й не велика, а все ж ми були змушені припинити роботу й розійтись по домівках.

Цікаве тут те, що згодом, коли ми обговорювали цей випадок, мій приятель Ф. зовсім не пам’ятав моїх слів, які я виразно пригадував».

З цього можна виснувати: коли руки прислуги стають небезпечними ворогами хатніх речей — це аж ніяк не безневинні випадковості. Можна ще й запитати, чи завжди це просто випадковість, коли людина заподіює собі шкоду або навіть калічиться. Але це припущення, що їх ви, провадячи аналіз, при нагоді й самі перевірите.

Вельмишановні слухачі! Це далеко не все, що можна було б сказати про хибні дії. Тут є ще чимало простору для досліджень та обговорень. Але я вдоволений, що наші дотеперішні пояснення хоч трохи похитнули ваші давніші погляди і ви певною мірою вже готові перейняти нові. А я, зрештою, змушений полишити вас перед іще не вирішеними проблемами. Нам незмога довести всі наші принципи, спираючись на вивчення самих хибних дій, ми жодного доказу не можемо ґрунтувати тільки на цьому матеріалі. Величезне значення хибних дій для нашої мети полягає в тому, що це дуже поширені явища, які можна спостерігати навіть на власній особі, і їхнє виникнення ніяк не зумовлене хворобами. Перше ніж закінчити, я хочу вам нагадати про одне запитання, на яке я ще не відповів. Якщо люди, як у цьому ми не раз мали нагоду пересвідчитись, стоять так близько до розуміння хибних дій і часто поводяться так, немов прозирають їхній сенс, то як можна ці феномени трактувати загалом як випадкові, як позбавлені змісту та значення й затято відкидати їхнє психоаналітичне пояснення?

Ви маєте слушність, таке й справді вражає і потребує пояснення. Але я вам його не подаватиму, а радше поволі підведу до тих взаємозв’язків і залежностей, що й без моєї допомоги пояснять це питання.

Частина друга

Сновиддя

(1916 [1915—1916] р.)

Лекція 5

Труднощі і перші здобутки

Вельмишановні добродійки і добродії! Не так давно зроблено відкриття, що симптоми хвороби в декотрих невротиків мають сенс.[14] На це відкриття якраз і спираються психоаналітичні методи лікування. При такому лікуванні трапляється, що хворий замість розповідати про свої симптоми починає переказувати сни, і в нас одразу виникає припущення, що й сновиддя також мають сенс.

Проте ми не підемо цим історичним шляхом, а проб’ємо собі путь у протилежному напрямі. Наша мета — довести, що сновиддя мають сенс: це й правитиме нам за підготовчі студії до вивчення неврозів. Такий поворот цілком виправданий, бо не тільки вивчення сновидь — найкраща підготовка до вивчення неврозів, а й саме сновиддя — невротичний симптом, і то такий, що має для нас неоціненну перевагу, бо трапляється в усіх здорових людей. Ба навіть якби всі люди були здорові і їм тільки снилися сни, з їхніх сновидь ми змогли б виснувати все те знання, яке здобули, вивчаючи неврози.

Отже, й сновиддя стають об’єктом психоаналітичних досліджень. Це знову-таки звичайнісінькі, не досить оцінені явища, які нібито не мають практичної ваги, — такі ж, як і хибні дії, і спільне в них те, що ці обидва явища трапляються в здорових людей. Але тут умови для нашої роботи ще несприятливіші. Хибні дії були тільки знехтувані наукою, ними майже ніхто не переймався, але, зрештою, в їхньому вивченні не було нічого ганебного. Можна, правда, закинути, що є речі важливіші, але, можливо, буде якась користь і від цього. А зосередження уваги на сновиддях — захід не тільки непрактичний і непотрібний, а й просто ганебний: він має певний відтінок ненауковості, пробуджує підозру в схильності дослідника до містицизму. Подумайте лишень: учений-медик присвячує себе вивченню сновидь, коли навіть у самій невропатології та психіатрії є стільки важливіших речей: пухлини завбільшки в яблуко, що здавлюють орган психічного життя, крововиливи, хронічні запалення, при яких можна навіть продемонструвати під мікроскопом зміни в тканинах тіла! Ні, сновиддя надто вже маловартісний феномен, негідний стати об’єктом наукового дослідження.

До цього додається ще один чинник, який суперечить усім вимогам точної науки. Досліджуючи сновиддя, ніколи немає певності в об’єкті. Скажімо, якесь марення завжди ясно і виразно окреслене. «Я — китайський імператор», — гучно проголошує хворий. А сновиддя? Здебільшого його взагалі не можна переповісти. Коли хто розказує свій сон, чи є в нього гарантія, що він правильно все розповів і, тим паче, оповідаючи, нічого не перекрутив і не вигадав: адже до цього його може змусити сама непевність спогаду? Більшість сновидь узагалі не можна пригадати, хіба що невеликі фрагменти. І невже на тлумаченні такого матеріалу можна ґрунтувати наукову психологію або методи лікування хворих?

Деякий надмір критицизму, певне, збудить ваші підозри. Аргументи проти сновидь як об’єкта досліджень вочевидь прибирають крайніх форм. Такий закид, як незначущість, ми вже мали нагоду чути, розглядаючи хибні дії, і тоді ми сказали собі, що й незначні симптоми можуть свідчити про поважні речі. Що ж до непевності сновидь, то це просто властива їм ознака: адже не людина визначає характер тих або тих явищ. А втім, є цілком ясні й виразні сновиддя. Крім того, є й інші об’єкти психіатричного дослідження, яким притаманна така сама невизначеність, наприклад, у великому числі випадків це нав’язливі уявлення, до лікування яких беруться шановані, авторитетні психіатри. Пригадую останній випадок, що трапився мені в моїй медичній практиці. Хвора так мені описала свою хворобу: «У мене таке відчуття, ніби я скривдила якусь живу істоту, — може, дитину? — ні, ні, радше собаку, скривдила або хотіла скривдити, — здається, скинула його з мосту