Стівен Кінг - Протистояння. Том 2

димар океанського лайнеру. Сміттєбак втратив усе відчуття в промежині. Йому подумалося, що він, мабуть, обісцявся, та не міг сказати напевне.

— Я тобі думалку за це провітрю, — сказав Пацан. — Пиво він розілляв. Якби то було шось інше, я б і пальцем не ворухнув. Але ж це «Курс». Якби міг — сцяв би «Курсом». Віриш у цю хуйню-муйню?

— Да, — прошепотів Чувак-Сміттєбак.

— І шо, як думаєш, сьогодні «Курс» варять, га, Сміттєбаче? Отак ти собі вирішив, блядь?

— Ні, — тихо промовив Сміттєбак. — Зовсім ні.

— Правильно, блядь. «Курс» на межі виумирання.

Він звів револьвер трохи вище. Чувак-Сміттєбак подумав, що от і прийшов кінець його життю. Та Пацан знов опустив зброю… на кілька сантиметрів. Усі емоції втекли з його обличчя. Сміттєбак подумав, що цей вираз означає глибоку задуму.

— От шо я тобі скажу, Сміттєбаче. Береш собі банку та видуваєш. Як видуєш усе до краплі, на Ранчо «кадилаків» я тебе не відправлю. Віриш у цю хуйню-муйню?

— А що… що значить видути?

— Господи Йсусе, хлопче, та ти тупий, геть як пробка! Випити всю банку без передишки — ось, шо значить видути! Ти де жив — в Африці, блядь, чи шо? Ану ворушись, Сміттєбаче. Як стрілятиму, то прямісінько в око. У цій пукавці повно експансивок[37]. Усього тебе розпанахають — перетворять на сраний обід для тутешніх тарганів.

Не зводячи очей зі Сміттєбака, він махнув револьвером до візка. На його нижній губі біліла цятка пивної піни.

Сміттєбак підійшов до картонної коробки, узяв пиво та потягнув за вічко.

— Давай, блядь. До останньої краплі. Вернеться назад, і тобі пизда.

Чувак-Сміттєбак перевернув бляшанку. З неї забулькало пиво. Він конвульсивно ковтав рідину, і його борлак стрибав угору-вниз, наче йо-йо. Щойно бляшанка спорожніла, він випустив її з рук, тоді вступив у страшний двобій із горлянкою і врешті виборов собі життя довгою, лункою відрижкою. Пацан задер свою маленьку голову та зайшовся дзвінким реготом. Сміттєбак ледве тримався на ногах, кволо всміхаючись. Раптом він відчув, що вже не трошки, а геть п’яний.

Пацан повернув зброю в кобуру.

— Окей. Непогано, Чуваче-Сміттєбаче. Зовсім непогано, йоптить.

Пацан продовжив пити. На готельному ліжку виросла гора зіжмаканих бляшанок. Сміттєбак тримав між колін банку «Курсу» і відсьорбував з неї щоразу, як Пацан несхвально зиркав на нього. Пацан торочив без упину. У міру того як більшала купа порожніх бляшанок, голос його потроху згасав і в ньому дедалі виразніше звучав південний акцент. Пацан розказував про місця, у яких побував. Про виграні перегони. Про вантаж дурі, яку переправив через мексиканський кордон вантажівкою для білизни, під капотом у якої був двигун із півсферчними камерами згоряння, на цілих 442 кінські сили. «Паскудна херня, — сказав він. — Усе це шириво — паскудна херня». Сам він його не торкався, та ж йопересете — притарабаниш до США кілька таких вантажів, і в параші можна й золотий папір вішати. Урешті він почав клювати носом, і його червоні оченята заплющувалися на все більші й більші проміжки часу, а потім знову неохоче розкривалися до половини.

— Дістану його, Сміттєбаче, — пробелькотів Пацан. — Приїду туди, усе прозондую та цілуватиму його йобану сраку, допоки не розберуся, шо до чого. Пацану ніхто не указ. Ніхто, блядь. Довго я не терпітиму. Не займаюся я всякою мулькою. Якщо й беруся за якусь роботу, то стаю за кермо. Такий у мене стиль. Не знаю, звідки він і як навчився транслювати свою херню до наших думалок, та я витурю його… — він так позіхнув, що щелепа хруснула, — …з міста на хуй. Продірявлю опудало. Відправлю на Ранчо «кадилаків». Тримайся мене, Небораче, чи як там тебе.

Пацан повільно заточився назад і впав на ліжко. Щойно відкрита бляшанка пива випала з його розслабленої руки. На килим набігла ще одна калюжа «Курсу». Ящик спорожнів, і, за підрахунками Сміттєбака, Пацан самотужки впорався з двадцять одною банкою. Чувак-Сміттєбак не розумів, як така маленька людина могла випити стільки пива, та розумів, що настав час ушиватися. Він знав це, але почувався п’яно, слабко й загалом паскудно. Більше за все на світі йому хотілося трохи поспати. Це ж нічого, правда? Пацан проспить як убитий усю ніч і, певне, до самого ранку, а то й до дванадцятої. Часу вдосталь, щоб трохи покимарити.

Тож він пішов в іншу кімнату (попри коматозний стан Пацана, скрадався він навшпиньки) і зачинив суміжні двері як зміг — тобто не дуже добре. Від куль вони перекосилися. На нічному столику стояв механічний будильник. Сміттєбак завів його, перемістив стрілки на північ і поставив будильник на п’яту годину. Він ліг на двоспальне ліжко, навіть не знявши кедів. За п’ять хвилин він уже спав.

Він прокинувся трохи пізніше, у труні вранішньої темряви, і відчув, що в лице йому дмухає сухим пивним перегаром і блювотинням. Щось зміїлося в ліжку — щось гаряче, гладеньке. Першою йому сяйнула жаска думка, що це той тхір вискочив зі сну про Небраску та опинився в дійсності. Він тремко застогнав, коли усвідомив, що тварина, яка була з ним у ліжку, невелика, але тхори значно менші. Від пива скроні безжально свердлило болем.

— Берися за мене, — прошепотів у пітьмі Пацан.

Руку Сміттєбака вхопили й підтягли до чогось твердого, циліндричного й пульсуючого, наче поршень.

— Подрочи мені. Давай, подрочи, ти ж знаєш, як це робиться, — я це пойняв, ще як уперше тебе завидів. Давай, дрочун йобаний, дрочи.

Чувак-Сміттєбак знав, що робити. Багато в чому це було кращим за інші можливі жахіття. Він навчився цього довгими ночами в буцегарні. Подейкували, що це паскудна, голуба справа, однак те, чим займалися голубі, було не таким кепським, як діла тих, хто ночами гострив ложки на заточки, тих, хто просто лежав на койках, шкірився, витріщався на тебе та хрускав суглобами пальців.

Пацан поклав руку Сміттєбака на зброю, на якій той знався. Чувак зімкнув на ній пальці та взявся до роботи. Коли все скінчиться, Пацан знову засне.

Отоді він і вислизне.

Дихання Пацана зробилось уривчастим. Він почав гойдати тазом у такт посмикувань Сміттєбака. Сміттєбак не одразу зрозумів, що Пацан розстібає йому пояс та спускає джинси з трусами до самих колін. Нічого. Якщо Пацан хоче йому засадити — хай засаджує. Сміттєбакові й раніше туди встромляли. Від цього не вмирають. Це ж не отрута.

Його рука завмерла. Що б не штрикнуло його в анус, воно не з плоті. Воно з холодної сталі.

Раптом він здогадався, що то таке.

— Ні, — прошепотів Сміттєбак.

Його