Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

Камінь піді мною став гладеньким і теплим. Я здогадався, що це твої чари. Більше ніхто не зумів би такого. Ти ж перечитав такі чаклунські книжки, яких не було в жодній бібліотеці, крім палацової. Коли я зігрівся, мені стало соромно за мою безпорадність, і врешті я сяк-так подолав решту відстані. Теплий камінь додав мені гнучкості. Коли я вчепився руками за балкон, фея скрикнула від подиву. Я був геть мокрий і брудний, і такий малий порівняно з нею. Вона так одразу й сказала:

– Замалий ти, хлопче! Дай витру носа.

– Якби вона знала, що ти принц, то так не повелася б – зауважив Сиволап, котрий нагодився на середину розповіді.

- Хто б це не був, він заслуговував ввічливості, – дорікнув котові Марко. – Деякі короновані особи не здатні навіть вивчити табличку множення!

– Ти це про мене? – образився кіт. – Я дещо знаю: шість на шість – тридцять шість, п'ять на п'ять – двадцять п'ять, сім на сім – сорок сім. Йой, а може, й не сорок сім... До речі, даремно Ваша Високість шпурнула той перстень в озеро. Вийшло так, ніби фея не віддала його тобі...

– Ти б її бачив! – скривився Серпень. – Товста, стара і розмальована... Марко посміхнувся:

– Як би там не було, але будь-яка фея виявилась би старшою за тебе. Головне не мета, а шлях до неї. Чим ближче до неї підходиш, тим дрібнішою вона тобі здається... Давайте нарешті вечеряти!

– Мені нічого не снилось. Дивно. – сказав Серпень.

15

Вечеря була не надто пишна: сало, хліб, цибуля, грудка сиру й мисочка суниць. Серпень, як колись, відламував маленькі шматочки, щоб Сиволапу легше було жувати, бо в котів зуби дрібні, важко відкушувати від чогось великого.

– Аж не віриться, – мовив Сиволап, – що я можу отак сидіти з вами. Коли я був надворі й розмовляв зі своїм народом, то зрозумів, що найкраще – говорити правду, не ходити манівцями. То я її скажу. Його Величність король Даниїл – хворий і у розпачі. Крутиголовці, по суті, правлять Королівством. Тебе, Серпню, отруїли, і ти проспав до сьогодні. Король ось-ось підпише угоду, яка ще більше зблизить Королівство з Імперією...

– Сиволапе!..

– Краще гірка правда, ніж солодка брехня. Я б радив вам негайно обговорити ситуацію. Охорона відчуває щось підозріле в місті й довкола печери. Якраз уночі не спить всіляка нечисть. Коли зійде сонце, стане безпечніше.

– Ти справжній король, Сиволапе, – сказав принц. – Даруй, що я не розпізнав цього раніше. Король завжди залишається королем.

– Я хотів розповісти усе поступово, – зітхнув Марко. – Архіваріуси завжди обережні, коли йдеться про свіжі факти. Ми не втратимо часу.

– Нічого страшного. Сон трохи стер мені пам'ять. Пам'ятаю те, що було раніше, але не можу пригадати недавні події. Добре те, що тато живий. А щодо Королівства… Навіть, якщо ми залишимось утрьох, то це і буде Королівство. Ви ж підете зі мною?

Отак почалася довга конфіденційна нарада у Медовій печері, яка для нас поки що залишатиметься таємницею, як завжди, коли йдеться про безпеку держави. Але перед тим за дверима почулося шкряботіння й глухе гарчання.

– То свої, – сказав Сиволап і голосно муркнув.

Із шпари під дверима вигулькнув біло-чорний кіт, якого Люцина кликала Феліксом, але сам себе він називав інакше. У зубах кіт тримав щось сіре й смердюче. Запахло льохом, до якого не заглядали, певно, сотню літ. Фелікс розімкнув щелепи і придавив лапою здобич.

– О, пліснявець! – здивувався Сиволап. – Я ж кожен день тут просушував...

– Це – ворожий агент, Ваша Величносте, – відказав кіт рідною мовою, якої хлопці не розуміли. – Вскочив до печери, ну, я й подумав, що його слід допитати. Передайте принцові, що я вітаю його з Пробудженням.

На знак поваги Фелікс розкрив якнайширше очі й високо підняв хвоста. Сиволап переклав і додав:

– Мої воїни не вчаться розмовляти по-людськи, щоб люди не підслухали їхньої розмови. Цей пліснявець швидко розколеться, бо у нас сухо й тепло. Довго він тут не всидить.

Це трапилось швидше, ніж вони сподівались.

– Я лише виконував наказ! – запищав пліснявець, схожий на здеформовану жабу, що рік просиділа в бочці з цвілими огірками. – Повелитель наказав – іди послухай. Я пішов. Якби не пішов – мені лихо. Тут погано – сухо і гаряче.

– Що ще тобі відомо?

– Нічого – більше нічого!

– Кого ще кликав до себе Повелитель?

– Мене привів довгомудик Лукаш. Сказав, що нас виселять і проженуть на сонце.

– Ото посидь і подумай, що ти мав тут почути. До вогню його поближче! – наказав Сиволап.

Більше з пліснявця нічого не вдалося витягти. Якби їм трапилося упіймати довгомуда, певно, дізналися би більше. Врешті Серпню це набридло і він запропонував:

– Ти, Сиволапе, король, зроби щось!

– Гадаю, цього негідника треба десь замкнути, щоб нас не видав. Я ж казав, що за нами слідкують!

– От і добре. Скажи цьому доблесному охоронцю, що ми дякуємо йому за пильність. Цього буде досить? Бо я не знаю вашого котячого етикету.

– Авжеж, – відповів Сиволап і звернувся до Фелікса, що ні на хвилю не випускав з лап зарюмсаного пліснявця. – Потримай його у якійсь діжечці, поки ми тут. Принц дякує тобі, як і я, за службу. Залишайся нам вірний! А вранці добре відпочинь.

Очі Фелікса радісно засяяли.

– Щасливого полювання! – побажав котячий король.

– Приємного світанку! – відповів Фелікс бадьоро, незважаючи на млість від гидкого запаху, яким просоталось його хутро.

Коли пліснявця нарешті забрали, Сиволап, лукаво примруживши очі, сказав:

– Із плісняви виготовляють навіть ліки.

– Ти – найосвіченіший король котів, Сиволапе, – похвалив Марко.

16

Початок Мортіусового розслідування не можна було назвати вдалим. По-перше, він нічого не довідався, а по-друге, вскочив у халепу. Репортер «Посейбічних і потойбічних новин» ніяк не міг пов'язати дивні події, важливість яких відчував нюхом. Усе через те, що не знав причини. Або, як пишуть у детективах, «кому це вигідно». Йшлося не про гроші, а про репортерську честь, хоча такий вислів – «честь репортера» – звучить якось дико. Репортери живуть за законами джунглів: кради, випрошуй і продавай інформацію. Сам Мортіус не розумів, що він зараз робить. Якась сила