Марина Вітер - Незламна тиша, Марина Вітер
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ольга стояла на терасі, дивилась у вечірнє небо. Вже за північ. Артема не було.
Телефон мовчав.
Вона набрала його знову. Восьмий раз. Без відповіді.
— Мам, — прошепотіла Ліза, стоячи в дверях. — Він не повернеться?
Ольга опустилась навколішки, обійняла доньку.
— Він сильний. Але, можливо… йому потрібна допомога.
— Ми ж можемо допомогти?
Наступного ранку вона приїхала до редакції місцевої газети, де працювала її давня подруга.
— У тебе є ще зв’язки? — запитала вона.
— Дещо. Чому?
— Я хочу опублікувати матеріал. Про правду. Про Артема. Про його батька. Про систему, яка тримає всіх у страху.
— Ти розумієш, що ти робиш?
— Розумію. Якщо я мовчатиму, наступного разу загинуть не слова — загинуть люди.
Стаття вийшла того ж дня. Чесна, гірка, жива. Вона говорила про корупцію, про брудні схеми, про небезпеку, яка ховається під краватками й костюмами.
На обкладинці — фото Артема. І підпис: «Я вибрав свободу. І заплатив за неї.»
Артем лежав на холодній бетонній підлозі в темному приміщенні. Зв’язаний, побитий, але живий. Один із охоронців увімкнув планшет, показав йому новину.
Артем прочитав заголовок. І усміхнувся.
— Вона зробила це, — прошепотів. — Чорт забирай, вона справді зробила це.
— Твоє життя більше нічого не варте, — кинув охоронець.
Артем підвів голову. Його очі палали.
— Тоді вперед. Подивимось, чиє серце б’ється сильніше.
Тим часом, поліція почала розслідування. Публікація сколихнула місто. Люди почали говорити. А дехто — свідчити. Система хиталась.
Ольга трималась. Вдень — школа, донька, преса. Вночі — молитва і біль. Але вона вірила: він живий.
Він повернеться.
Він мусить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незламна тиша, Марина Вітер», після закриття браузера.
