Дроянда - Містичний табір для обраних, Дроянда

Алім стояв, розглядаючи червону стіну, що знову почала темніти, як тільки вони переступили поріг. Вони стали частиною цієї кошмарної реальності, де кожен вибір був вже не просто питанням виживання — це була гра з вогнем.

— Що це за місце? — запитав Яків, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Його голос був тремтячим, але Алім бачив у ньому рішучість, що поступово зростала.

— Це… це не просто випробування, — відповів Алім, не відводячи погляду від кровавих слідів, що сплутали землю, — це все частина того, що нас чекає. Якщо ми не пройдемо цього етапу, якщо не зрозуміємо, чому це відбувається, ми ніколи не виберемося з цієї пастки.

Домініка стояла поруч, її обличчя було перекошене від болю, але вона все ще тримала себе в руках. Вона повільно підняла голову, і їхні погляди зустрілися.

— Алім… я боюся, — сказала вона, і її голос видавав суміш відчаю і страху. — Що, якщо це все неправильно? Що, якщо ми не повинні були сюди йти? Якщо ми вже втратили все, що мали?

Алім подивився на неї, і в його серці виникло незрозуміле відчуття тяжкості. Вона була правою. Всі вони були праві, сумніваючись у своїх діях. Але разом з цими сумнівами росло ще більше бажання дізнатися правду.

— Ми маємо це пройти, Домініко, — сказав він твердо. — Це єдине, що ми можемо зробити. Щоб зрозуміти, хто ми, чому ми тут, і що з нами буде далі.

З кожним словом, що він говорив, темрява навколо ставала все більш тяжкою. Повітря ставало густим, і навіть їхні дихання були важкими. Всі стояли в мовчазному згоді, розуміючи, що це вже не просто випробування. Це була боротьба за життя.

Раптом червона стіна розкололася, і перед ними виникло велике чорне дзеркало, яке відбивало їхні образи, але ці відображення були дещо іншими. Вони виглядали так, ніби самі вони були іншими людьми, не тими, ким вони були насправді.

— Це… це наша доля? — запитав Амір, його голос звучав так, наче він хотів відчути себе більш впевнено, але щось у дзеркалі його лякало.

Всі мовчали. Алім був певен, що ці відображення не просто показували їхні обличчя. Вони показували те, ким вони могли б стати, якщо виберуть неправильно. А для кожного з них це було страшно.

— Ми повинні дивитися в очі цьому… — сказав Алім, намагаючись змусити себе бути сильним.

І тоді, як тільки вони наблизилися до дзеркала, перед ними виникла тінь. Вона повільно почала рухатися, і її риси ставали все більш чіткими. Це була не просто тінь. Це був образ їхнього страху.

Чи то демон, чи то інша сутність, що стояла перед ними, однак вони не могли втекти від цього. Це був їхній вибір.

— Не бійтеся, — прошепотіла тінь. — Ви пройдете випробування, тільки якщо зрозумієте, чого ви насправді хочете.

З кожним її словом Алім відчував, як усі його думки почали рухатися в іншому напрямку. Все те, що було важливим для нього до цього моменту, стало сумнівним. Чи варто було йти таким шляхом? Чи могли б вони повернутися назад і уникнути цього кошмару?

Але він знав, що назад шляху немає.

— Ми виберемося, — тихо сказав він. — І ми не будемо боятися того, що стоїть перед нами.

Всі зібралися разом і поглянули в дзеркало. Відображення їхніх страхів стало розмитим і розсипалося в пил. Тінь зникла, але вони всі знали, що ця боротьба тільки почалася.

Залишаючи за собою кров і темряву, вони рушили вперед, відчуваючи, як нові випробування чекають на них у кожному кроці.

— Ми не боїмося, — сказав Алім, — тому що ми разом.

І вони зробили крок уперед.

Як тільки Алім зробив крок уперед, повітря перед ним раптово змінилося. Тіні навколо почали ворушитися, і з темряви, наче спалахи блискавки, з’явились фігури, які Алім намагався забути, але не міг.

Це були вони. Вороги, з якими він зустрічався раніше, їхні обличчя викликали в нього спогади, що залишилися болючими й незабутніми. Він навіть не очікував зустріти їх тут, у такому місці.

Перед ним стояли три фігури, одна з яких була знайома до болю — Тимур, той самий чоловік, що колись зрадив Аліма і був причиною багатьох його страждань. Його холодні очі випромінювали лють і ненависть.

— Ну що ж, Алім, ми знову зустрілися, — сказав Тимур, посміхаючись. — Не думаю, що ти думав, що втечеш від нас так просто.

— Ви… — Алім не міг навіть вимовити слова, усі емоції захлиснули його. Він бачив перед собою спогад з минулого, який тепер став його жахливою реальністю.

— Так, ми тут, — додав інший чоловік, високий і зморщений, — і ти знаєш, чому. Ти все ще думаєш, що можеш змінити свою долю? Ти так сподівався, що втечеш від нас?

Дівчина поруч з ними, яка виглядала так, ніби була частиною їхньої команди, дивилась на нього з іронічною посмішкою. Її очі були темними, мов бездонні прірви, і в її погляді не було навіть натяку на милосердя.

— Яка велика сюрприз! — сказала вона, сміючись. — І ти ще чекав на щось інше? Це твоє покарання, Алім.

Алім, як і всі решта, відчув, як його серце б’ється все сильніше. Вони були тут не випадково, і він не знав, чи готовий він до цього. Але коли його погляд знову зустрів очі Тимура, він відчув, як гнів знову загорівся в його грудях.

— Я не дам вам шансів, — сказав Алім, його голос був твердим і сповненим рішучості. — Я не здамся.

— Ти вже давно все втратив, — відповів Тимур, зробивши крок уперед. — Ти не можеш перемогти нас. Ви всі це знаєте.

Алім, не відповідаючи, зробив крок назад, готуючись до атаки. Його руки тримали меч, і він відчував, як енергія навколо нього зміщується, готуючи його до битви. Він не мав права дозволити їм перемогти. Він зібрав усі сили, що залишилися, і відчув, як магія починає струмувати через нього.

Лео та Домініка стояли поруч, готові підтримати його в цій боротьбі, але він знав, що це буде його поєдинок. Йому потрібно було завершити це самому, щоб закрити рахунки з минулим.

— Не бійтеся, — прошепотіла Домініка, зібравшись з силами. — Ми разом, навіть якщо вам доведеться протистояти цьому знову.

Алім подивився на неї і кивнув. Вони були готові. Усі разом.