Джордж Мартін - Битва королів

кишені у вигнанні, вважаючи, що їм страшенно пощастило. Думаю, мій лорд-батько — останній правиця, який виїхав з Королівського Причалу, зберігши і ім’я, і маєтності, і всі частини тіла.

— Неймовірно,— сказав Мізинчик.— І тому я тим більше волів би, щоб мені постелили в підземеллях.

«Може, твоє бажання і справдиться»,— подумав Тиріон, але вголос сказав:

— Відвага й дурість — рідні сестри, принаймні так кажуть. Хай яке прокляття висить над Вежею правиці, сподіваюся, я такий крихітний, що мене воно не помітить.

Джанос Слінт розсміявся, а Мізинчик усміхнувся; великий мейстер Пайсел, не втрачаючи серйозності, уклонився й рушив за ними до дверей.

— Маю надію, батько послав тебе в таку далеч не для того, щоб ти замучив нас уроками історії,— зронила сестра, коли вони лишилися самі.

— Як мріяв я знов почути твій солодкий голос,— зітхнув Тиріон.

— Як мрію я вирвати тому євнуху язик розпеченими кліщами,— озвалася Серсі.— Батько що — з глузду з’їхав? Чи ти підробив листа?

Вона знов його перечитала, дедалі більше дратуючись.

— З якого дива він нав’язав мені тебе? Я хотіла, щоб приїхав він сам! — зібгала вона лист лорда Тайвіна в кулаці.— Я регентша при Джофрі, і я послала йому королівське веління!

— А він тебе проігнорував,— зауважив Тиріон.— Знаєш, у нього доволі велике військо, він собі може це дозволити. Та й він не перший. Хіба ні?

Серсі стиснула вуста. Тиріон бачив, як у неї червоніють щоки.

— Якщо я оголошу листа підробкою і звелю кинути тебе в підземелля, цього веління ніхто не проігнорує, запевняю тебе.

Тиріон знав: він ступив на тонкий лід. Один невірний крок — і він провалиться.

— Ніхто,— люб’язно погодився він,— а тим паче батько. Той, у якого військо. Але навіщо тобі кидати мене в підземелля, люба сестро, якщо я здолав такий неблизький шлях, щоб допомогти тобі?

— Не потрібна мені твоя допомога. Я веліла, щоб приїхав батько.

— Так,— неголосно відгукнувся він,— але насправді тобі потрібен Джеймі.

Сестра вважала себе проникливою, але Тиріон з нею виріс. І читав з її обличчя, як з улюбленої книжки, й зараз там прочитувалася лють, і страх, і відчай.

— Джеймі...

— ...мій брат, так само як і твій,— урвав її Тиріон.— Підтримаєш мене — і я обіцяю, що Джеймі звільниться й повернеться неушкоджений.

— Як? — спитала Серсі.— Старки — і хлопець, і його матір — навряд чи забудуть, що ми відрубали голову лорду Едарду.

— Щира правда,— погодився Тиріон,— але ж у вас у заручниках його доньки, хіба ні? Старшу я бачив разом із Джофрі у дворі.

— Це Санса,— мовила королева.— Я поширила чутку, нібито тримаю в заручницях і меншу, та це неправда. Коли помер Роберт, я послала по неї Мірина Транта, але втрутився отой її клятий учитель танців, і вона втекла. Відтоді її ніхто не бачив. Швидше за все, вона мертва. Того дня загинуло чимало людей.

Тиріон сподівався, що в замку обидві дівчини, але й одної буде досить.

— Розкажи мені про наших друзів у раді.

— Що саме? — зиркнула сестра на двері.

— Мені здалося, батькові вони не подобаються. Коли я їхав, він саме уявляв, який вигляд мали б їхні голови на мурах поряд з головою лорда Старка,— нахилився він уперед через стіл.— Ти впевнена в їхній відданості? Ти їм довіряєш?

— Я нікому не довіряю,— відтяла Серсі.— Але вони мені потрібні. А батько гадає, що вони ведуть нечесну гру?

— Радше підозрює.

— Але чому? Що він знає?

Тиріон знизав плечима.

— Він знає, що коротке правління твого сина — це довга шерега безумства й катастроф. А це означає, що хтось дає Джофрі дуже погані поради.

Серсі окинула його допитливим поглядом.

— Джофу не бракує мудрих порад. Але він завжди був вольовий. Тепер же він став королем і вважає, що може чинити на свій розсуд, а не так, як йому радять.

— Корона дивним чином впливає на голову, на яку надіта,— погодився Тиріон.— А ця справа з Едардом Старком... робота Джофрі?

— Він отримав настанову пробачити Старка,— скривилася королева,— дозволити йому вбратися в чорне. Таким чином я прибрала б цього чоловіка зі свого шляху назавжди, й тоді, можливо, вдалося б замиритися з його сином, але Джофові заманулося влаштувати виставу для юрми. І що я могла вдіяти? Він вимагав голову лорда Едарда на очах у половини міста. Джанос Слінт із сером Іліном радо кинулися виконувати й укоротили людині віку, не спитавшись мене! — вона стиснула руку в кулак.— Верховний септон заявив, що ми заплямували септ Бейлора кров’ю, збрехавши самому септону про наші наміри.

— І він, схоже, має рацію,— сказав Тиріон.— Отож, цей лорд Слінт брав у цьому участь, так? Скажи-но мені, кому спала ця мудра думка — дарувати йому Гаренхол і призначити його в раду?

— Усе влаштував Мізинчик. Нам потрібні були Слінтові золоті плащі. Едард Старк змовлявся з Ренлі й написав листа лорду Станісу, пропонуючи трон йому. Ми могли втратити все. І так усе висіло на волосині. Якби до мене не прийшла Санса й не розповіла про батькові плани...

— Справді? — здивувався Тиріон.— Його власна дочка?

Санса завжди здавалася милою дитиною, ніжною і чемною.

— Дівчинка була закохана до нестями й готова на все заради Джофрі — аж поки той не відтяв її батькові голову, оголосивши це милістю. Тут кохання й закінчилося.

— У його світлості дивні методи завойовувати серця підданих,— мовив Тиріон, криво посміхнувшись.— А викинути сера Баристана Селмі з королівської варти теж Джофрі вирішив?

Серсі зітхнула.

— Джофрі потрібно було звинуватити когось у смерті Роберта. Вейрис запропонував сера Баристана. А чом би й ні? Таким чином Джеймі отримав командування королівською вартою й місце в малій раді, а Джоф зміг кинути кістку своєму псові. Він дуже прихильний до Сандора Клігана. Ми готові були запропонувати Селмі землі й вежку — більше, ніж заслуговував той старий нікчемний дурень.

— Я чув, цей старий нікчемний дурень поклав парочку Слінтових золотих плащів, коли ті спробували його схопити коло Брудної брами.

У сестри був нещасний вигляд.

— Джаносу слід було послати більше людей. Не такий він компетентний, як хотілося б.

— Сер Баристан був лордом-командувачем королівської варти Роберта Баратеона,— багатозначно нагадав їй Тиріон.— Вони з Джеймі тільки вдвох уціліли з сімки Ейриса