Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

— Ні, мене підкинули до дитячого будинку немовлям. — відповіла Рада. — Але я хочу знайти маму, якщо вона ще жива. Я не планую затримуватись довго — завтра зранку вже піду.

— Та що ти, залишайся, скільки треба! — відповіла жінка, здається, трохи знітившись.

— Ні, я таки піду. Мене чекають завтра. — твердо сказала Рада.

Після вечері господиня провела Раду до вітальні. Оскільки в будинку було лише два ліжка, дівчині довелося лягти на дивані. Коли вона розглядала сервіз у скляній шафі, Сергій із мамою пішли на кухню. Через деякий час у квартирі згасло світло, але Рада ще довго лежала з відкритими очима, згадуючи події, які трапилися з нею за минулий місяць. Єдиною втіхою була думка про майбутній особняк.

«Цікаво, який він? Великий?» — з цими думками дівчина заснула.

Їй здалося, що проспала вона дуже довго, але, глянувши на годинник, побачила, що була лише четверта ранку. Зітхнувши, вона вирішила піти на кухню за водою. Горло пересохло, наче там утворилася пустеля. Рада не хотіла вмикати світло, та в темряві нічого не бачила.

Наливаючи воду, вона мимобіжно подивилася у вікно. Вулиці були порожні, у жодному вікні не горіло світло. Вона простояла так ще мить, аж раптом відчула чиюсь присутність позаду. Рвучко обернувшись, Рада побачила Сергія. Він стояв у трусах і розтягнутій майці. Не встигла Рада збагнути, що відбувається, як хлопець схопив її в обійми.

— Сергій, зупинись! — дівчина спробувала відштовхнути його, але його руки міцно тримали її.

— Ні, тепер ти моя! Ти навіть не уявляєш, як давно я про це мріяв! — його очі хтиво блищали.

Паніка охопила Раду, коли вона відчула, як тріщить тканина її нічної сорочки. І тут вона згадала, що вміє чаклувати.

«Альцефара-Міцефара» — подумки промовила заклинання.

Сергій раптово впав непритомний на підлогу. Рада, швидко оглянувши кухню, поправила нічну сорочку і, не гаючи часу, кинулася до вітальні по свої речі. Вона хвилювалася, що його мати прокинеться.

Швидко одягнувшись, вона схопила валізу й підійшла до дверей. Ключа в замку не було.

— Інайс ревелар! — прошепотіла вона, і дверний замок клацнув.

Решту ночі Рада провела на вулиці. Щоб не витрачати час даремно, вона пішла в бік парку Горького, бажаючи бути подалі від цього місця. Страх гнав вперед, навіть тяжка валіза не зупиняла її.

До відкриття парку, була ще майже година, але дівчина знайшла шлях усередину. Зупинившись, Рада впала на лавку, намагаючись заспокоїтися. Обійнявши себе руками за плечі, дівчина втупилася в одну крапку та стала погойдуватися.

Вона з нетерпінням чекала ранку, щоб нарешті дізнатися місцезнаходження свого особняка. Але що, як не дізнається? Вона намагалася не думати про це.

Коли почало світати, до неї на лавку підсів чоловік у чорному довгому плащі з капюшоном. Його похмуро зведені брови надавали йому вигляду людини, яка чимось засмучена.

Рада спочатку його не помітила, доки він не звернувся до неї:

— Це ви, Рада Вольфрам?

Дівчина кивнула з затримкою. Чоловік озирнувся навколо і представився:

— Владлен! Це я призначив вам зустріч. Ви хочете дізнатися про будинок?

— Якби не хотіла, не прийшла б. — відповіла Рада, пригадуючи недавні події. — А ви справді перевертень?

— Якщо хочеш перевірити, приходь у повню. — огризнувся він. — В мене часу обмаль! Слухай уважно! Інформація, попереджаю, не безплатна. Родовий особняк Солонгтон-Вольфрам знаходиться неподалік міста Зміїв, за селом Веселкове. — він витяг карту, на якій усе було детально позначено. — Особняк захищений чарами, тож коли туди дістанешся, скажи заклинання, що написане на звороті. Є ще питання? Моя оплата похвилинна! — криво усміхнувся він.

Рада прикусила губу, обурена його нахабністю.

— Немає більше питань!

Дівчина швидко дістала приготовлені гроші. Перевертень ще раз озирнувся, перерахував їх і, вклоняючись, поспішив геть. Коли Рада знову подивилася в напрямку виходу з парку, його вже не було. Зітхнувши, вона пішла геть.

Метро ще було зачинене, тому їй довелося викликати таксі.

Переглянувши розклад поїздів, Рада з'ясувала, що найближча електричка до Змієва відправляється о 7:30. 

Потяг прибув із запізненням. Вийшовши в незнайомому місті, Рада звірилася з картою. Вона швидко знайшла зупинку маршруток і запитала дорогу.

Через пів години дівчина вже стояла на зупинці в невеличкому селищі. Якщо вірити карті, їй треба було пройти селище. Дівчина вилаялася через щебінь, яким була вимощена дорога. Це унеможливлювало везти валізу за собою. Скористатися магією було не можна через випадкових можливих свідків. Земля не Аладея, де магія звична річ. Дорогою їй зустрілася жінка, що пасла корів.

— Скажіть, будь ласка, тут є десь великий будинок? — запитала Рада.

Жінка задумалася, але, не знайшовши відповіді, знизала плечима. Рада зітхнула і пішла далі в напрямку, зазначеному на карті. Вона вже почала непокоїтися, що перевертень її обдурив.

Нарешті дорога обірвалася біля густого лісу. Мапа закінчувалася тут, тож дівчина зрозуміла — вона на місці. Здивовано поглянувши на дерева, Рада згадала заклинання, яке дав їй перевертень.