Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Глава 16. Заручини чи пастка

 

Черговий повідомив про несподіваний візит моєї матері прямо перед входом до їдальні. Я з жалем глянула на столи, що ломилися від страв, і, махнувши Ліві та Лірі, щоб ішли без мене, покірно попрямувала до головного входу академії.

Уже втретє пропускаю прийом їжі. Так собі тенденція. Сподіваюся, в мами була вагома причина для візиту. Я підозрювала, що її прихід пов’язаний із майбутньою заручиною. Напевно, мама підготувала нові аргументи на користь нареченого… Як його там? Уже навіть ім’я забула! Це був стовідсотковий знак, що нам із ним не по дорозі.

Чесно кажучи, я зовсім не горіла бажанням знову це все вислуховувати. Навіть малодушно подумала повернутися назад до їдальні. Але обов’язок доньки кликав голосно й безжально. Треба було вислухати матір і з’ясувати, навіщо вона приїхала. А раптом сталося щось важливе? Наприклад, заручини скасували? Наречений закохався в іншу й утік з дому?

Ці приємні думки буквально прискорили мій крок.

Мама сиділа на лавці для відвідувачів і, щойно мене побачила, одразу підвелася.

— Привіт, люба, — вона усміхнулася й обійняла мене так, наче ми не бачилися не вчора, а мінімум пів року. — Як справи?

— Все… нормально, — я осіклася, усвідомивши, наскільки моє життя далеке від цього поняття. — Щось сталося? Я не знала, що ти збираєшся приїхати.

Взагалі-то, портальний пропуск коштував чималих грошей, і у вихідні я завжди сама приїжджала додому, бо академія видавала мені їх безкоштовно. Щоправда, останнім часом, з очевидних причин, робила це дедалі рідше.

— Прогуляємося? — запропонувала мама. Її голос звучав тонше, ніж зазвичай. Очевидно, тема розмови її сильно хвилювала. — У тебе є час? Я не дуже тебе відволікла?

— Ні, — збрехала я. — Ходімо в сад.

Ми вийшли на територію академії й повільно рушили вздовж доглянутих кущів. Мама не поспішала починати розмову, що неабияк нервувало. Ми дійшли до фонтану, обійшли мармуровий бортик, і нарешті вона озвучила причину свого неочікуваного візиту:

— Люба, я хотіла ще раз поговорити з тобою про заручини. Як мати з донькою, без чоловічої участі.

— Родина нареченого передумала? — невпопад припустила я з надією.

— Що? — мама насупилася, явно збита з пантелику. — Ні, звісно. З чого ти це взяла?

Шкода. Дуже шкода.

— Просто подумала, — знизала я плечима.

Мама сердито стиснула губи й продовжила:

— Я розумію, що для тебе це все несподівано…

— Але не для вас із вітчимом, так? — ядовито уточнила я. — Коли ви це вирішили? Не вчора ж.

— Не вчора, — невдоволено погодилася мати. — І що б ти собі не думала, це все для твого ж блага. Зак — хороший хлопець…

А, точно! Зак його звати.

— …ти сама в цьому скоро переконаєшся. У них гарна сім’я й успішна справа. Бідності боятися не доведеться. Житимеш поряд, у рідному місті. Я допомагатиму тобі з дітьми…

— Стоп-стоп-стоп! — я замахала руками, відчуваючи, що ще трохи — і просто втечу. — Це ще не вирішене питання.

— Ну як же? Хіба ти не хочеш закінчити академію й отримати диплом? — похмуро поцікавилася мама.

Щось у цій фразі мені зовсім не сподобалося…

— Мамо, це якийсь шантаж? Може, ви навпаки хочете, щоб я залишилася без диплома й можливості займатися магією? Тому й підсунули мені цей «чудовий» варіант?

— Ніхто цього не казав! — швидко заперечила мама, нервово поправляючи пальто. Підозріла реакція.

— Взагалі, твій батько завжди повторював, що магія — це прокляття, — раптом зло заявила вона.

— Неправда. Тато такого не казав, — сердито заперечила я.

— Ти була маленькою й не пам’ятаєш, — відмахнулася мама й якось надто швидко зібралася йти. — Ладно, біжи на навчання. А в мене ще справи.

Вона справді жваво завела мене назад до академії й майже одразу зникла за воротами. Що це було?

На сніданок я вже спізнилася, але до початку занять залишалося приблизно чверть години, тож я неквапливо попрямувала до навчального крила. Треба було знайти Леона й повернути йому вогняного втікача.

Від самої думки про дракона мене охопило легке хвилювання. У животі приємно потеплішало, а на обличчі сама собою з’явилася глупувата усмішка.

Ой, невже зв’язок істинних почав діяти?

Я миттєво перестала усміхатися й уже збиралася заглянути в поцуплений фоліант, який довелося тягнути із собою, як раптом почула своє ім’я:

— Маг! Ти що, на дієту вирішила сісти?

Я підняла погляд і побачила Леона, який наближався до мене зі звичною самовпевненістю. Вигнула брову, чекаючи пояснень, і дракон невдоволено додав:

— Тебе знову не було в їдальні.

— Ти що, стежиш за мною? — хмикнула я.

— Я… ні, — з легкою заминкою відповів Леон, похмуро зиркнувши на мене.

А потім, перш ніж я встигла ще щось сказати, він сунув мені в руки черговий пакунок із пиріжками.

Я навіть не встигла отямитися, як дракон уже віддалявся в зворотному напрямку, кинувши на ходу:

— Не дякуй!

Так. А це що зараз було?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍