Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Глава 16: Вогняний непроханий гість

Виявилося, що з драконячої бібліотеки я принесла із собою «хвіст». Точніше – вогняного світлячка, який якимось дивним чином заліз у мою сумку. І саме в цю мить він весело «знищував» мої конспекти!
— Гей! — прошипіла я тихо, щоб ніхто не почув. — А ну, геть звідси!

Звідки він тут узявся? Це Леон підлаштував? Що, ще один його дурний жарт?

Я спробувала врятувати свої зошити й підручники, а заодно й цінний фоліант про істинні пари, але світлячок уже сам покинув «трапезну» і сховався під ванну.

Чудово! І як мені тепер його звідти викурювати? Мені й без цього вистачає проблем, а тут ще доводиться мати справу з хуліганистою живою стихією. Я всього лиш хотіла вмитися й лягти спати, а не… оце все.

Зла на весь світ і на одного конкретного дракона, я опустилася на коліна й зазирнула під ванну. Світлячок забився в самий далекий куток, тулився до стіни й трохи тремтів. Матінко-богине! Здається, я його налякала своїм грізним шипінням. Та й був він такий маленький, що мені стало соромно. Зірвалася на дурницю.

— Малий, іди сюди, я тебе не ображу, — покликала я, щиро вірячи, що стихія миттю мене послухається.

Ага. Як би не так.
Світлячок, звісно, тремтіти перестав, але вилазити зі свого укриття явно не збирався. На мить мені навіть здалося, що він окинув мене оцінюючим поглядом. Немов чекав, що цікавого я йому запропоную, щоб виманити назад.

Ну чистий свій господар! Та й взагалі, як я могла зрозуміти, яким у нього був погляд? У світлячка ж очей немає. Але характер – точно є.

Поміркувавши пару секунд, я вирвала з зошита кілька чистих аркушів і спокусливо пошурхотіла ними в повітрі, привертаючи увагу непроханого гостя.

— Хочеш? Тоді вилазь звідти, — поставила я умову.

На цей раз світлячок не став вдавати із себе примхливого і з радістю вилетів з-під ванни, «вчепившись» у запропоновані ласощі.

Гаразд, а що мені з ним тепер робити? Повернути Леону – однозначно. Але це вже завтра. А от якщо сусідки його зараз побачать, то виникнуть зайві питання, а в мене не було жодної правдоподібної відмазки.

Як же жахливо жити з таємницями! Книгу сховай, стихію замаскуй, про мітку істинної – ні слова… І все це в кімнаті на трьох! Це ж просто знущання.

Тим часом світлячок уже розправився з зошитовими листками й тепер жадібно зиркав у бік моїх конспектів, які виглядали для нього справжнім святковим частуванням.

— Ні, — суворо сказала я.

Вогняна стихія миттю зробилася сумною й навіть трохи здулася в розмірах.

Зітхнувши, я з приреченим виразом обличчя вирвала ще кілька листків і віддала їх цьому ненаситному типові.

— Це останні, — попередила я, швидко ховаючи схудлий зошит у сумку. Ну і обжера ж він!

— Міно, ти скоро? — гукнула Ліра з кімнати.

— Я хочу полежати у ванні. Не чекайте мене, лягайте спати!

Я швидко окинула поглядом кімнату в пошуках місця, куди б тимчасово запхати світлячка, і натрапила на невелику керамічну шкатулку, де зберігала пляшечки з маслами й парфумами. Ідеально!

Швидко звільнивши її від усього зайвого, я кинула всередину ще один листок паперу. І щойно ця маленька обжора метнулася за ним, я різко закрила кришку.

— Це лише до ранку, — пообіцяла я. — Будь ласка, сиди тихо.

Розібравшись зі стихією, я швидко сполоснулася і загорнула фоліант про істинних у навчальну форму. До кімнати поверталася навшпиньки, щоб нікого не розбудити, а заразом без зайвих очей сховати речі й шкатулку зі світлячком у свою тумбу.

Фух, нарешті цей довгий день закінчився.

А вранці, ще до сніданку, в академію несподівано прийшла моя мама.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍