Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Світ на декілька секунд взагалі згас і перетворився на величезну безодню, але Менсок не падав , він купався в цій темряві, було дуже моторошно і млосно.

За мить все повернулось.

- Ну герцог, тепер ми зв’язані, ви відчули душу чорного дракона. Цей був останній  в нашому світі. Хоча я чув ще легенду про Олдера, та немає підтверджень, що він існував. А я тепер зможу відчувати вас і зможу знати, коли я вам потрібен.  Наша угода тепер написана чорним полум’ям - знов загадково посміхаючись промовив Нейлі.

Аразі повернувся з печери геть виснаженим, він не вірив в чорнокнижника, вважав, що той  просто щось підсипав йому і в нього було видіння.

 Та час показав, що вони тепер дуже зв’язані. З допомогою чорнокнижника Аразі завойовував все більше і більше земель, сіяв горе та жах, підкорював та ламав все більше і більше народів. В одному з таких походів до нього в намет неочікувано з’явився чорнокнижник, і це не дивно, чаклун завдяки книзі міг за мить опинятися біля Аразі. Нейлі потрібно було тільки відкрити сторінку де була закарбована монета Аразії та золоті магічні символи.

- Нейлі, потрібно попереджати про свій візит! - невдоволено буркнув герцог.

- Є новини, Ваша Ясність. Нещодавно чорний камінь показав мені, що існує меч дракона Олдера. І хранителькою його є  ваша, так звана наречена.

- В мене немає нареченої. - відповів Менсок.

- Ще в дитинстві ваші батьки та батьки Керіа Каборської домовились оженити вас. Батьки Керіа рано померли й тому про цю угоду ніхто не згадав. Керіа - Хранителька меча і вона, тільки вона, може передати його вам. Цей меч дасть вам ще більшу силу, ви зможете завоювати ще більше земель.- підходячи ближче, продовжував розмову Нєйлі.

- Та в мене ж вже є сила дракона, бо ми з тобою пов’язані. - іронічно відповів Аразієць.

- Так, мій володарю. Але той, хто отримає меча Олдера, зможе протистояти вам! А якщо його отримаєте ви, то тільки ви зможете завоювати цілий світ і вам ніхто не зможе стати на заваді. - низько кланяючись запевняв чорний чаклун...

Ось так і народилось рішення добиватись руки Керіа. Після цієї розмови Менсок вперше з’явився у замку Кабор...

Тепер же Нейлі відчув, скоріше прочитав у книзі, що він потрібен Менсоку, щоб знайти Керіа і що до каборців поспішає допомога. Хто поспішає на допомогу і звідки чорнокнижник не зміг взнати, бо чорнокнижники можуть знати все тільки про тих, хто з ними пов’язаний. Чорний чаклун побачив, що Менсоку загрожує небезпека, що якесь військо поспішає до берегів Кабору, але хто вони і звідки він не міг роздивитися, це було закрито для чорної книги. Чорнокнижники не тільки надавали свою силу і допомогу тим, з ким пов’язував їх чорний камінь, вони отримували владу над цими людьми, отримували владу над їхніми душами, над їхнім життям.

- То що скажеш, Нейлі? Хто поспішає до берегів Кабору? Хто хоче мене подолати? - хриплим голосом заволав герцог.

- Не можу бачити, Ваша Ясність. Але можу відкинути їх далеко від Кабору. - вклонився чорний чаклун.

- Тож роби це! Керіа не повинна отримати допомогу і втекти з Кабору! - ще голосніше закричав Менсок.

- Так і буде, мій володар - ще нижче вклонився Нейлі і не повертаючись, задкуючи, вийшов із зали.

Чорнокнижник не гаючи часу пішов на берег. З високого узбережжя, з самої вершини він почав читати заклинання.

- Закликаю тебе, темрява! Закликаю тебе, Чорний Драконе! ...

У морі піднялась величезна хвиля у формі хвоста дракона, хвиля хлиснула  по морській гладі і швидко почала рухатись назустріч Смарагдовій ескадрі.

За декілька хвилин хвиля була недалеко від ескадри. Її помітили з кораблів. Вона наче перерізала небо, була величезною стіною.

“ Тривога, цунамі!” лунало з кораблів, але хвиля наближалась дуже швидко. Вона наче зім’яла кораблі, підкидувала і гралася з ними, ніби хвіст величезного, чорного дракона...

Так останки ескадри Елмарта опинились біля берегів Землі Зорепадів. Мандрівники були виснажені боротьбою зі штормом, дуже чекали хоч на якусь сушу.

Елмарт стояв на палубі з капітаном флагманського фрегата.

- Дивіться, Елмарт! Земля! Це скоріше за все Земля Зорепадів. - показуючи у бік суші промовив капітан.

- Якщо це так, то нас відкинуло дуже далеко. І тут ми навряд чи отримаємо допомогу і зможемо повернутися до нашого плану.Тут мешкають чорнокнижники, а вони не надають допомогу просто так.

- Але ж я чув достатньо монети і чорнокнижник ваш.

- Так але і своє життя ти віддаєш чаклуну. Підпадаєш під його владу. Я чув про них, це мабуть останні з чаклунів. Але ми повинні зійти на цю землю, нам потрібно все ж таки поповнити запаси й пливти до Керіа. Спробуємо ...

І Елмарт пішов до своєї каюти, почувши позаду команду капітана “Земля! Ми висаджуємось! Готуйте шлюпки!”

Через деякий час Елмарт та його супутники були на березі. Їм потрібно було поповнити запас провізії та питної води, трохи відремонтувати кораблі, які залишились цілими.

Елмарт згадав слова матері про чаклуна Вонга, скоріше за всього він не був чорнокнижником, бо якби то було так, мати ніколи б не порадила йому знайти його. Будь-який зв’язок із чорними чаклунами міг привести до загибелі. Елмарт вирішив відшукати його.