Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Глава VII

Аразі сидів в тронному залі замка Кабор. Він не спав усю ніч і настрій в нього був дуже поганий, причиною всього була Керіа і меч дракона. Вояки Менсока так і не знайшли дівчину. Біля герцога Аразі , як завжди, був Кардок .

- Вина, Ваша високість? - спокійно спитав Кардок.

- Так, і коли вже прибуде Нейлі? - роздратовано відповів Менсок.

- Менсок, ти ж знаєш, що Земля Зорепадів дуже далеко. Дорога дуже довга. До речі не треба було дозволяти йому покидати вас. - парував сер Кардок.

- Не треба злити й дратувати мене. Хоч ми з тобою і друзі з дитинства, хоча ти мені як брат, мессир Кардок, але попереджаю, зроби все, щоб чорний чаклун був тут якомога скоріше.- роблячи черговий ковток вина промовив Аразі.

- То я вже тут - пролунав голос із темного кута зали - Я не був би чаклуном, якби не знав, що я вам потрібен, мій герцог.

Нейлі був чаклуном-чорнокнижником. Цей народ мешкає на Землі Зорепадів.

Земля Зорепадів -  північний півострів, холодний, більшу частину вкритий кришталевою кригою. Це єдине найхолодніше місце, єдине місце де ще залишились чаклуни.  Він наче наказаний богами за те, що прихистив чорних чаклунів.

Чорні чаклуни, доволі жадібний народ, магія якого заснована на магії багатства, золота, монет. Свою магію вони відтворюють за допомогою книжок із заклинаннями та описами магічних дій. В кожній родині такого чаклуна є така книжка, це дуже древні книги, кожна книжка передавалась від батька, матері до сина або до доньки. Якщо в сім’ї  дітей було більше, молодша дитина створювала свою книгу, сторінки цієї книги молодший наповнював самостійно,  він становився пілігримом і сторінки книги становились способом переміщення чаклуна по світу, вбирали в себе  магію та зло, яке робив той чаклун. На сторінках все закарбовувалось чорно-золотими буквами.

Колись Менсок був на Землі Зорепадів, коли повертався з  чергового походу. Він зі своїми супутниками відпочивав у таверні Золотий келих, до нього підійшов молодий, доволі худорлявий парубок. Очі парубка були чорні, наче ніч, зіниця і райдужна оболонка були однакового, вугляного кольору. Його шкіра була дуже білосніжна, наче крига, яка вкривала гірські вершини  Землі Зорепадів, губи були тонкі та безкровні. Взагалі обличчя парубка було наче виточене з криги, ніс був тонким і рівним, високі щелепи  обрамляло густе, смоляного кольору волосся. Він був якийсь чорно-білий, здавалось в ньому не були присутні інші кольори.

- Гарного вечора, Менсок. Не дивуйтесь, я чорнокнижник, і я відчув, що тут є людина, яка може стати моїм покровителем. - загадково посміхаючись заговорив до Менсока молодий чорний чарівник - у відповідь на ваше заступництво, я буду допомагати магією, я використаю усю свою магічну силу для вас, герцог.

Він не переставав улесливо посміхатись, бо чорнокнижники відчувають людей, яким вони потрібні, наче павук пусту нору.

- А ти хто? І в чому виражається так зване заступництво? - не перестаючи  їсти запитав Аразі. Цей юнак не захопив його увагу.

- Я ж казав, що я - чорнокнижник, магія чорнокнижників дуже сильна, можна сказати всемогутня. А від вас, Ваша Високість, потрібна лише монета або щось золоте, та ваша згода -  єлейним голосом промовив Нейлі. Так, читач мій здогадався, що мова йде про Нейлі. - Я - чорнокнижник, але останній син. Я володію магією, але творю свою книгу.

- Гаразд, держи золотий і щоб я тебе не бачив - буркнув Менсок і кинув золотий Нєйлі.

- Ні, Ваша Ясність, щоб наша домовленість діяла, ви повинні прийти на Чисту брилу. Це за містом, там є крижана печера. Обов’язково приходьте. Я потрібен вам, як і ви мені. - Чорнокнижник знов нагородив герцога улесливою посмішкою  і зник, розсипався  наче чорний  попіл.

- Хто це був? - підсів ближче до герцога  Таміліо Кардок

- Не переймайся. То був якийсь чорнокнижник, назначив зустріч, каже що він потрібен мені. - попиваючи вино, відповів Аразі.

- Чорнокнижників не можна залишати поза увагою. Вони просто так не приходять. Твій батько знищив чаклунів Співочого туману, то були єдині чаклуни, які могли посперечатися із чорнокнижниками. Чорнокнижники відчувають людину, якій вони потрібні. Тож потрібно йти на зустріч.

- Ну гаразд гаразд. Піду, тільки ти з людьми будеш неподалік - вирішив Аразі й встав зі столу.

 Ввечері Аразі зі своїми людьми був біля крижаної печери на Чистій брилі. Менсок ввійшов у печеру. Вона була глибока і довга. Йти прийшлось довго і наприкінці печери він побачив   білу крижану залу, посеред неї був чорний камінь із мінералу, який нагадував чорний лід.

- Ну і де ти, чорнокнижник? - пролунав голос герцога.

- Я тут - наче луною відповів Нейлі.

Силует чаклуна відділився від чорного каменя.

- Зараз скріпимо угоду

Чаклун достав з під плаща книгу, чорну, оздоблену золотими магічними знаками.

- Підійдіть ближче, Ваша Ясність. Я прочитаю заклинання. Підійдіть до каменя - покликав Менсока до себе чаклун.

Аразі підійшов до чаклуна. Нєйлі відкрив товсту чорну книгу, оздоблену золотом. Якісь сторінки її вже мали написи, якісь були абсолютно чисті.  Написи були на стародавній магічній мові, знаки наче були втислі золотом в сторінки. Сторінки цієї книги, на яких вже були магічні символи, були чорні, чисті листи були дуже білі, наче сніг.

Нейлі відкрив білу сторінку, положив на неї монету, яку в таверні кинув йому герцог. На листах одразу затанцювало полум’я, чорний камінь теж почав перетворюватись на вогонь. Засвітився, наче полум’я, але якесь не живе, немов  ув’язнене в чорному кристалі. Потім сторінки наче поглинули монету і почали з’являтися символи. Чорнокнижник почав їх читати, це була незрозуміла для Менсока мова. Герцог відчув як щось потягнулось від нього до чорного каменя, усе це наче виймало душу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍