Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

Елмарт із Келліром та супутниками зайшли до таверни, бо саме в таверні можна багато чого почути, взнати. Можна домовитись про провізію та ремонт.

В таверні було якось незатишно, непривітно. Людей було мало. На них ніхто не звернув уваги.

За барною стійкою стояв дуже хмурий хазяїн таверни. Він підвів запитливий погляд на гостей.

- Чого хотіли, господа? - байдужо запитав господар.

- Нам поїсти та нічліг - не забарився з відповіддю Келлір

- І скажіть, будь ласка, любий пане, де можна поповнити запаси води і провізії. А ще я шукаю Вонга, чаклуна з островів Співочого туману. Нічого не чув про нього? - спробував зав’язати розмову герцог Смарагдових хвиль.

- Ні - буркнув господар - Вечерю зараз вам принесе дівчина, сідайте за столик. Завтра відведу вас до людей, які допоможуть із провізією. А про Вонга не чув. Чи панове не знають, що там де живуть чорнокнижники, немає міста другим чаклунам. А тим паче чаклунів Співочого туману давно повбивали усіх. Так що тут я вам не помічник.

- Гаразд, дякую і на цьому - розвернувся і пішов до столу Елмарт. За ним і направився Келлір.

Через деякий час до столу, де сиділи Елмарт із графом підійшла дівчина, накрила їм вечерю.

- Чи панове будуть щось пити? Є прекрасне червоне вино. - запитала дівчина - Мій господар подасть вам його особисто. Я думаю господа бажають спробувати червоне вино з особистого погреба мого господаря.

  Дівчина так наголошувала, так твердо говорила про червоне вино, що Елмарт вирішив не відмовлятися.

  Через декілька хвилин біля столу з’явився господар.

   - Я запрошую вибрати вино до мого погребу. В мене декілька сортів вина. Я хочу, щоб дорогі гості вибрали самі.

  Смарагдовому герцогу пропозиція харчівника здалася трохи дивною, але він помітив, що до їх розмови прислухається чоловік, який сидів в ближньому до  їх столу куті. Цей чоловік ховав обличчя і дуже сильно бажав, щоб його не помітили.

   Елмарт і Келлір підвелися і хотіли удвох йти за харчівником, але той зупинив жестом Келліра.

  - Все гаразд, графе, я піду один - направився за господарем таверни Елмарт і поглядом натякнув графу на чоловіка у куточку.

  Елмарт  із господарем спустилися вниз по сходах до винного погребу.

  - Тут нас ніхто не почує... Бачили чоловіка, який слідкував за вами? Це чорнокнижник, брат Нейлі. Нейлі, мабуть, найпідступніший чорнокнижник. Він останній син у своїй родині, тому йому доводиться добувати своє багатство і множити свої статки, і сили негарними методами, і шляхами. Нейлі із сім’ї, яка є володарями цього півострова, але, як я казав, він останній, тому до влади він пробивається самотужки. Ніхто не повинен знати де ви будете брати провізію і поповнювати запаси води, інакше ваші запаси отруять або накладуть закляття. Звідси ніхто просто так не упливає. Завтра дівчина, яка накривала вам вечерю зранку відведе вас до Вонга. Все... Більше нічого не буду говорити, тримайте вино, йдіть нагору.

  Рано вранці до кімнати Елмарта постукали. Коли герцог обізвався, йому не відповіли й Елмарт відкрив двері. На порозі стояла та сама дівчина. Вона жестами покликала його за собою. В коридорі Елмарта вже чекав Келлір.  Вони вийшли через потайний вихід і дівчина повела їх  вузькими, брудними вуличками, які були розташовані на скелястому березі та здавалося, що вони висять над  морем.

Вони минули вулиці дуже швидко. Дівчина привела їх до дальньої стіни.   

- Зараз я відкрию браму і ви пройдете крізь неї, потім до берега, там побачите маленький будиночок, це будинок Вонга. Я чекатиму тут.

Дівчина взяла в руки декілька синіх квіточок, які люди називають розрив-трава, щось прошепотіла. Стіна почала ніби плавитись і утворився отвір. Елмарт і Келлір ступили туди і опинились за міською стіною. Там був сонячний і затишний берег. Неподалік стояв маленький мармуровий будиночок.

Коли Смарагдовий герцог і граф зайшли туди, вони одразу помітили великі, світлі вікна. Так, світла в цьому будинку було багато.

- Добрий день, Елмарте! - до них спускався ніхто інший, як харчівник.

- А що ти тут робиш, господарю харчевні? - здивувався Келлір.

- Панове, ви ж шукали мене - відповів він.

- Ми шукали Вонга. То ти ї є Вонг? - невдоволено промуркотів Елмарт

Харчівник почав мінятися. Риси обличчя становились більш витонченими і колір шкіри становився смаглявим. Постава теж становилась більш худорлявою, та прямою. Тепер перед ними стояв красивий чоловік. На ньому була шовкова, біла сорочка, дорогі чоботи й штани, довгий плащ  був з дорогої тканини, його прикрашала застібка з магічними символами. На шиї в нього була прикраса з великим рубіном.

- Так, це я. Мені доводиться приховувати хто я є. Про мій дім не знає ніхто, його ніхто не може побачити, бо для всіх його нема. Я чекав тебе, мій сину. Я думаю, ти вибачиш, що я не був тобі батьком, але не можна було, щоб всі дізналися, хто твій батько. Вибач, але я чекав тебе, я знав, що повинен буду тобі допомогти. До завтрашнього ранку на твій корабель привезуть провізію і воду. Я їду з тобою, мій сину. Аразі мені винні. - закінчуючи промову, Вонг мимоволі взявся за рубіновий амулет, він знову згадав свою Лакміліс і своє присягання помститися за неї.