Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

Для чого потрібна була ганчірка, малюк зрозумів відразу, але ось поява шприца, який був грізно спрямований голкою в його бік, викликала чимало запитань.

З люстри, як і раніше, долинали кашель і кряхтіння. Було зрозуміло, що серед камінчиків майстерно вмонтовані камера для спостереження і мікрофон, який прокашлявся, прочистив горло і, нарешті, видавив з себе щось розбірливе.

– Й-ей-ей! Дружочку, так не можна... – розібрав Яшка. Невидимий спостерігач строго вичитував його: – Сестра Зеленка зараз вам пояснить, як має поводитися вихована дитина.

Прибравши зі столу, Зеленка нагнулася до хлопчика і простягнула шприц. Обличчя медсестри було байдужим, коли вона закочувала Яшкин рукав, неабияк забруднений і мокрий, і примовляла, втикаючи голку в ніжну шкіру хлопчика:

– Не захотів пити молоко, в яке лікар Йод додав ліки? Так отримай, малюку, укол! Будеш знати, як розливати молочко і бруднити нову піжаму!!

Боляче не було, хоча Яшка, щоправда, волів би уникнути подібної процедури.

Поклавши використаний шприц на стіл, який відразу, як раніше ліжко, зі скрипом пішов вниз і зник під підлогою, медсестра широко посміхнулася, засунула руки в кишені і забавно затанцювала в такт тихої мелодії, що лунала з мушель.

– Й-ей-ей! Дружочку?! – вилетіло з люстри, яка під сильним поривом вітру розгойдувалася, стукала камінням, ніби гнівалась.

«Напевно, там все ж немає скла», – подумав Яшка, кинувши крадькома погляд в бік віконця.

Судячи з того, як Зеленка здригнулася і відразу ж припинила танцювати, знову одягнувши маску серйозності і незворушності, було зрозуміло, що цього разу докірливе зауваження адресовано не хлопчикові. Стрімко розвернувшись на дощечці, що було зробити досить важко, якщо врахувати довгий ворс килима, медсестра кулею вилетіла з кімнати.

«Ось що значить тренування!» – прийшов до висновку малюк, який захоплено розглядав смужки від коліщаток на м'якому килимі.

Яшка залишився на самоті. Він довго сидів на стільчику, забувши про закочений рукав, який встиг вже підсохнути. Вітер дув у вікно, грав з люстрою, розхитував її. Знічев'я хлопчик роздумував, з чого зроблені Жужа і Зеленка. Вже точно не з пластиліну, як його друзі.

«При нагоді я це з'ясую», – пообіцяв собі малюк.

Незабаром у Яшки заболіла спина, і він встав, щоб розім'ятися. Описувати кола навколо стільця було нудно, тому заради забави малюк плюхнувся на коліна і поповз по пухнастому килиму до вм'ятин від коліщаток, щоб спробувати долоньками розправити прим'ятий ворс. Захоплений цим заняттям хлопчик підповз впритул до стіни, яка була покрита шорсткими шпалерами. Придивившись уважніше, він помітив вибитий на шпалерах чудернацький малюнок: маленькі і великі трикутники перепліталися з кружечками і квадратиками, водили хороводи, до того ж робили це, як і вишиті на рушнику яблуко з грушею, наяву. Танцюючі фігурки згинали коліна, піднімали тоненькі ніжки і поверталися наліво, потім направо, і так незліченну кількість разів.

Яшка вирішив перевірити, що буде, якщо приставити палець до стіни між танцюристами, і тицьнув вказівним пальцем в шпалери. Зачепив, мабуть, щось важливе, бо всередині клацнуло, і стіна безшумно розсунулася. Перед здивованим хлопчиком з'явився довгий коридор. Як і в кімнаті, підлога в коридорі була встелена пухнастим килимом, що приглушував кроки.

«Якщо бути обережним, можна прослизнути непоміченим», – підбадьорив себе Яшка і без вагань пішов у розвідку по коридору, для підстраховки ступаючи навшпиньки.

Відсутність дверей його не збентежила. Навчений досвідом, він уже знав, що в цьому дивному місці все механізовано, і якась непомітна кнопочка або захований в шпалерах важіль запускають таємничі механізми.

Яшка здогадувався, що його в будь-який момент можуть застати зненацька, але все одно йшов вперед, твердо вирішивши не повертатися до білої кімнати, де він провів останні кілька годин. Йому пощастило: в коридорі було порожньо. Можливо, у бджіл та інших мешканців палацу теж є своя «тиха» година.

Довгий коридор петляв в різні боки, все не закінчуючись. У Яшки склалося враження, що він блукає лабіринтом, з якого немає виходу. Зрештою, коридор уперся в стіну, і малюк невдоволено зазначив, що далі йому йти нікуди, хіба що повернути у зворотний бік. Проте він і не думав відступати: спершу вдумливо почухав потилицю, потім опустився на коліна і почав обмацувати стіни, сподіваючись знайти кнопку, на зразок тієї, яка була в білій кімнаті. Цього разу удача відвернулася від нього – прийом «пальцем в небо» не завжди спрацьовує. Незважаючи на це, Яшка терпляче продовжував пошуки, примудрившись навіть зробити в шпалерах кілька дірок.

– Ху-ху-хуліга-а-ан! Нах-ха-ха-а-ба-а-а!! Ох-охо-ро-о-о-на!!! – захлинаючись від гніву, раптом заверещав незнайомець, який ніби з'явився з нізвідки.

Його тоненький противний голосок нагадав Яшці гумористичну передачу, в якій один клоун виступав з пилкою і бриньчав ось так дивно, але смішно.

Крикун весь напружився і стиснув кулаки. Він був настільки худий, що його безглуздий наряд, що складався із шовкового довгого плаща кольору хакі з високим комірцем і широкого червоного пояса, бовтався на ньому, немов на вішалці.

Яшка, злегка оглушений і переляканий, беркицьнувся на килим і заплющив очі. Потім він похитав головою, щоб отямитися після потужної звукової атаки, і повільно повернувся до незнайомця, який продовжував несамовито кричати і кликати охорону.

Довго чекати не довелося. Дві величезні бджоли, підперезані, як і крикун, червоними поясами (мода у них така була!), вже мчали коридором, грізно дзижчали і розмахували кривими шаблями.

Над головою малюка запалилася червона лампочка, і зразу ж безшумно розчинилися не помітні раніше двері. Туди і впихнули очманілого хлопчика, немов злочинця, спійманого на гарячому.