Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

— Саро, нам потрібна жіноча форма — найменша, яка в нас є.

— Сер, конкретніше, сер!

— На Франческу…

— Сер, у нас немає форми дитячих розмірів, сер! — Сарине лице було незворушне, але її очі світилися бісиками — їй явно подобався власний жарт.

Полковник гигикнув.

— Пошукай усе-таки найменший розмір.

— Sir, yes, sir! — сержант МакКарті віддала честь і вийшла.

Хвилин через сорок ми працювали в командному центрі на своїх місцях. Усі скоса поглядали на Франческу і всміхалися — Чессіна сиділа у формі, більшій на два розміри, з засуканими штаньми й рукавами. Куртка висіла на ній, мов мішок.

— Франческо, ти на перерві надвір не виходь, сьогодні сильний вітер!

Мені в голову одразу ж полетів олівець.

— Чого ти одразу кидаєшся?! Може, я переживаю, щоб тебе не протягло?! У тебе ж тепер ні куртки, ні джинсів! — олівець полетів назад.

— Я думала, ти з мене, як завжди, смієшся. Пробач, Джорджіо!

— Я пожартував, я справді сміявся! — олівець знову полетів мені в голову.

— Дитячий садок! — пробурчав у вуса офіцер Баррел.

— Гірше! — зітхнув професор. — Національне управління з аеронавтики й дослідження космосу!

* * *

Франческа деколи може бути дуже жорсткою. Жорсткою і жорстокою.

Пам’ятаєте, як маленька сицилійка, що має ледь за півтора метра зросту, розмовляла зі здорованем Вітакером, котрий її штовхнув і обізвав? Тепер він обходить її десятою дорогою. І правильно робить. Чи як вона посварилася з полковником через те, яка має бути справжня піца. Ніби дурниця? На перший погляд, так. Але вона довела полковника до сказу і… той був змушений просити в неї пробачення.

Зізнаюсь, я деколи по-доброму кепкую над напарницею. Вона може навіть розплакатися через невинний жарт. Але якщо я її чимось зачеплю по-справжньому, то, думаю, буде мені непереливки. І шолом не врятує.

От і сьогодні вийшла історія.

Зранку до нас приїхала пересувна лабораторія Американського Червоного Хреста. Кожен, хто хотів, міг пройти експрес-аналіз і здати кров. Ну, ми й пішли.

Франческа здавала кров вперше. Якщо чесно, я на місці лікарів не брав би, а, навпаки, влив би в неї добрячу порцію крові. І оскільки це було вперше, то дівчина дуже хвилювалась. А коли Франческа хвилюється, то вона говорить англійською точно так, як Луїджі, жовтий Fiat-500 з мультика «Тачки». Старша медсестра з італійським прізвищем, побачивши італійські патроніми Франчески і почувши її сильний акцент, одразу впізнала співвітчизницю. Критично змірявши дівчину поглядом з голови до ніг, жіночка стисла губи й спитала:

— Ну, і з якої частини Італії ти приїхала? Я, наприклад, з Рима.

— А я американка, я тут народилась, у Віндзорі. Мої батьки з Аґрідженто, — сказала Франческа італійською.

— Ме-е-е… Вибач, я так давно приїхала, що італійську вже й забула, — байдуже промовила жіночка, перебираючи папери.

— Я сказала, що місцева, з Віндзора. Я американка.

— Ти американка? — жіночка подивилась на мою напарницю поверх окулярів, знову критично змірявши її поглядом.

Краще б вона цього не робила, чесне слово.

— Дитино, а чого ж ти тоді розмовляєш з таким сильним акцентом? Я тебе ледве розумію!

— А коли ви приїхали в США? — відповіла раптом Франческа питанням на питання.

— О-о-о-о… Мені було шістнадцять років, я вже могла заміж виходити! — закотивши очі, промовила жіночка.

— Вам було шістнадцять… Отже, ви чудово говорили італійською?

— Ну, до шістнадцяти років так, звісно! Англійську починала з нуля, а тепер у мене жодного акценту! — жіночка була явно задоволена собою, навіть не підозрюючи, який холодний душ приготувала їй моя напарниця.

— А італійську, значить, забули?

— Ну, я можу приблизно зрозуміти, про що йдеться, але вас чомусь не розумію.

— І ви кажете, що ви з Рима? Прямо з самого Рима?

— З Ровіано.

— Відколи це Ровіано раптом став Римом? — Франческа вигнула брову. Тепер прийшла її черга дивитись на жіночку поверх окулярів.

Уся черга спостерігала за спектаклем. Я стояв поряд і шкірою відчував електрику в повітрі.

— Ну, це близько… Це все метрополіс Рим!

— Це більше години від самого Рима на машині, — відрізала Франческа й добила: — У ясну погоду і без трафіку. Ровіано, звісно, гарне село, але це не Рим, при всій повазі.

Жіночка почала нервуватися.

— У тебе все одно сильний акцент! Я не розумію ні твоєї англійської, ні твоєї італійської!

— Мої батьки з Сицилії. І моя англійська досі всіх влаштовувала. А ви, як я бачу, ні англійської добре не вивчили, щоб розуміти акценти, ні італійської не зберегли! — Франческа схрестила руки на грудях. Ніздрі її роздувались, наче в бика перед боєм. — Яке вам узагалі діло до мого акценту?!

— Це недопусти… — я спробував було заступитись за дівчину.

— Джорджіо, я сама впораюсь! — відмахнулася від мене напарниця.

Я замовк. А Чессіна Джіованнівна ще більше розпалялася:

— Та в мене більше права називатись італійкою! У вас узагалі від батьківщини тільки прізвище на бейджику лишилося! І так, це моя країна, я тут народилась, і не вам вказувати, який у мене акцент!!!

Жіночка стала червона, як синьйор Помідор.

На галас прибігла старша медсестра.

— Що сталося?

— Нічого, — крізь зуби процідила напарниця. — Декому не до вподоби мій акцент.

— Джессі, покличте, будь ласка, Пет, — старша медсестра вирішила дипломатично розрулити скандал.

— «Джессі»! — закотила очі Франческа.

Жіночка з італійським прізвищем встала і, виходячи, так хряснула дверима, що вагончик Червоного Хреста захилитався.

— От сука! — прошипіла Франческа.

— Якщо захочеш подати позов, я допоможу скласти текст! — подала голос Маліка з юридичного відділу. — Я сама натерпілася подібного лайна!

— Я приношу свої вибачення… — сказала старша медсестра, висока сива леді поважного віку.

— Вам нема за що приносити вибачення, мем… — сказала Франческа без найменшого акценту. — Просто я терпіти не можу снобів.

— Усе одно, я приношу вибачення, — твердо сказала старша медсестра. — Це моя служба, і мені соромно за те, що тут відбулось. Я сама фламандка. Моя бабуся приїхала з Європи. І я достатньо бачила у своєму житті. Обіцяю, що поговорю зі своєю працівницею!

Старша медсестра лагідно подивилась на дрібну Франческу з висоти своїх майже двох метрів і промовила:

— А тепер я готова прийняти вашу гарячу молоду кров.

* * *

Відчинилися двері, і в кабінет ввалилася Франческа. Не увійшла, не забігла, як зазвичай, а саме ввалилася. Було таке враження, що центр ваги напарниці перемістився їй прямісінько в голову. Бо щойно дівчина ввалилася в кабінет, її голову мимоволі понесло до крісла. Тіло явно не встигало за головою, а ноги вже просто волочилися за тілом. Мов підрубане дерево, Франческа впала в крісло і впустила голову на стіл з такою силою, ніби цеглиною грюкнула. Навіть окуляри не зняла.

Услід за напарницею в кабінет заплив запах.

Це був запах перегару. Франческа була з глибокого похмілля. Я підійшов.

— Франческо, з тобою все гаразд?

Напарниця насилу підняла голову. Її чорні, як терен, очі дивились ніби на мене і водночас у різні боки, від чого сицилійка була схожа на сумну й здивовану рибину.

— Джорджіо… Мені погано, — голова знов упала на стіл. У лице мені так війнуло спиртякою, що я сам трохи не сп’янів.

— Господи, Франческо, та ти ж напилась!

— Це було вчора, — долинуло з-під голови. — Я вже не п’яна. Мені просто погано.

— Ти себе в дзеркалі бачила? Та у твоїй крові стільки алкоголю, що Дракула здох би від двох ковтків!

— Я все ус-с-с-від-д-домлюю. Я н-ннормально говорю, — промимрила Чессіна. — Мене просто трохи хитає.

— Стривай, ти в такому стані ще й за кермо сіла?