Кетрін Сі - Наші розбиті серця , Кетрін Сі

– Ні, ми не у таких стосунках, Емілія. Хіба тобі не знати цього? - доволі різко питаю. 

– Та я ж просто пожартувала люба, ти чого? 

– Не смішно. 

– А мені здається, це дотепно. – Ейден.

– Ти знаєш, шо таке дотепно? - Мій настрій остаточно зіпсований. 

Я справді була рада побачити Ейдена, та я знову вигадала собі те, чого не було і не буде. Ейден приїхав сюди працювати і заробити грошей - не більше. Я не повинна вигадувати різні дурниці. 

– Годі вам, ви поводите себе мов парочка.

– Ми просто знайомі! - Відповідаю перш, ніж Ейден встигаю хоча б щось сказати.

– Саме так, - погоджується, - ми просто знайомі.

– Зрозуміло. - Жінка ставить на стіл заварник і ми по черзі наливаємо собі чай. 

Нічого більше не кажучи ми випили чай і потім я повела Ейдена до саду, щоб він оглянув його і вирішив з чого варто почати. 

– Ти маєш якісь конкретні побажання стосовно цього саду? 

– Жодних. 

– Тоді робити на свій розсуд? - Киваю головою на знак підтвердження. - Тоді зроблю так, як хочу. 

– Не забудь порадитися з тою, хто тебе найняв. 

– Чудова ідея. 

– Якщо від мене більше нічого не потрібно - я піду. 

– Нічого не потрібно. 

–Якщо знадобиться, я буду у будинку. 

– Гаразд. 

Між нами дійсно є якась ніяковість та злість. Що відбувається? Ейден ображається на мене? Чи злится через те, що я прийшла у ту ніч до нього? Я не розумію. 

– Емілі, що за допит ти влаштувала на кухні?

– Вибач, я сама не знаю, що на мене найшло… Ви через мене посварилися? 

– Ні, ти тут ні до чого…. я просто не так зрозуміла його.

– Ти не подобаєшся йому?

– Ні. Та це навіть краще… Не хочу наражати Ейдена на небезпеку.

– Ти дуже сильна дитинко, я пишаюся тобою. 

– Я буду у своїй кімнаті, - ледь посміхнувшись я попрямувала на другий поверх будинку.

За переглядом якогось фільму, я не помітила як заснула, а прокинулася я в дуже не зручній позі та ще й з ноутбуком під боком. На вулиці вже було доволі темно. Чому мене ніхто не розбудив? Спустившись до низу я не змогла знайти Емілію, тому дістала телефон, щоб набрати її, та не змога цього зробити. 

– Агов, ти що це таке робиш? - Ейден вихопив мій телефон з моїх рук. - Віддай!

– Не хочу… Кому хотіла телефонувати? 

– Ти випив? - паніка потроху почала підступати до мене. 

– Так помітно? 

– Від тебе тхне пивом. - роблю крок назад. 

– Мені довелося випити з робочими, що працювали сьогодні тут.

– Зрозуміло… А де Емілія? - Сподіваюся, вона десь поруч.

– Вона вже поїхала додому, сказала наглядати за тобою.

– До того як ти випив, чи вже після? 

– До. 

Я знала, що Емілія не могла залишити мене сам-на-сам з п'яним чоловіком. Вона знає, що я панічно боюся всіх п'яних чоловіків. 

– Віддай мені будь-ласка телефон і я піду до себе… 

Простягаю руку щоб Ейден віддав мені телефон, та нічого не відбувається, він просто мовчки дивиться на мене. 

– Чому ти така зла на мене? 

– Я не зла на тебе.

– Тоді чому ти так дивишся на мене?

– Ти випив… я боюся нетверезих чоловіків.

– Хейзі… ти думаєш, що я зможу вдарити тебе?

– Не знаю… я не так добре знаю тебе.

– Я ніколи, - робить крок до мене, - я просто не зможу підняти руку на тебе або взагалі на жінку…

– Вибач, якщо мої слова образили тебе…  просто..

Я не встигаю договорити як Ейден хапає мене за руку і цілує. Його губи такі ніжні, що я просто втрачаю розум і віддаюся почуттям. Я давно не відчувала стільки тепла та ніжності в звичайному поцілунку.