Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

дрібна синюшна істота. В іншому житті

вона могла би бути дитиною.

Старий зупинився на відстані кількох кроків, незграбно схрестив руки, торкнувся плечей, поправляючи ношу, і випростав правицю. Так віталися лише

Старші Брати або ті, кому було

дозволено. Талавір опустив гвинтівку. Старий поплескав по кишенях

величезного піджака й щось дістав. У його долоні блиснула продовгувата

металева дощечка — ярлик Старших Братів.

— Вітаю тебе, шановний Брате. — Старий нахилив голову. Він докладав

зусилля, щоб вимовляти слова правильно. Потвори говорили суржиком із

кіммерицьких і давно забутих слів із материка. На Матері Вітрів їх розуміли.

Більше того, слова з Дешту невпинно просякали в мову Старших Братів. Але все

одно мову потвор вважали несправжньою і другосортною. — Прошу вибачення

за Кебапа, — продовжив старий, — нехай забере його літа Дешт. Він повинен

був незрушно стояти, поки прийдемо ми. Але має кізяки в голові! Мене звуть

Гєра Сєров, я офіційний бей цього місця, омріяної оази на ім’я Ак-Шеїх. Як тебе

називати, шановний Брате?

Талавір нарешті поставив гвинтівку. За фарсах від них у суєрному мареві

вже можна було роздивитися приземкуваті будівлі. Він міг заприсягтися, що

раніше їх не бачив. Цікаво, чи вони не зникнуть, як шатро?

— Я Талавір. — Він глянув на Ак-Шеїх, але споруди залишилися на місці.

— За велінням Язика й за наказом очільника Матері Вітрів Гавена Белокуна я

прибув розслідувати смерть Старшого Брата Рябова. — Він дістав свій ярлик.

Поки говорив, Сєров не зводив з нього очей і перешіптувався із синьою

потворою за спиною. Талавір почув: «Ще один? Що це означає?» Зрештою бей

підбив ношу, наче там був мішок, а не жива істота, усміхнувся жовтими гнилими

зубами й заторохтів:

— А ми все думали, хто це завітав у нашу добру землю життя. Аслан

сказав, що когось бачив. — Гєра розвернувся до чоловіка з головою мула й

постукав собі по скроні. — Я кажу: кого, йолопе? Кого ти міг би бачити біля

Кара-Меркит? А він каже: чоловіка в білому. А я кажу, хіба потвора з кургану

пропустить чоловіка?

— Ви кажете про отой курган? Я бачив там жінку, хто вона?

— Бачив? — Гєра здивовано пригнувся. Мулоголовий зробив жест, наче

щось перед собою розсипав. — Сукуб, клята баба, полює на чоловіків. До

Спалахів був собі могильник, як багато тут. Лежала там якась цариця. Покійний

дід моєї дружини Олечки тут копав. Скарб знайшов, — похвалився Гєра. — А

після Спалахів баба з кургану сказилася. Ти перший, хто її бачив і залишився

живим. — Гєра облизав синюшні губи й запитав, наче про дівку з публічного

будинку: — Яка вона із себе?

З ними порівнялася висока м’язиста жінка. Вона мала коротку нерівну

зачіску, наче стриглася ножем. Лоб і повіки жінки вкривала кна кольору

обпаленої цегли. Так часто робили засолені, щоб ховати виразки, але її обличчя

було чистим. Попри спеку, жінка носила куртку із закоченими рукавами. Під

нею виднілася проста полотняна сорочка. На крутих стегнах висіла поясна сумка.

Ноги були взуті в збиті солдатські черевики. Вона потерла холошею об холошу, помітивши погляд Талавіра.

— Красива, — промимрив він. Офіційний бей

підняв кошлаті брови, намагаючись зрозуміти, кого саме Повноважний

назвав красивою.

Талавір звів очі й впіймав уважний і злегка іронічний погляд жінки. Вона

наче намагалася зрозуміти, чи бачила його раніше. Талавір подумав, що вона

розглядає його манкур.

— Засіб зв’язку. — Рука машинально потягнулася до лоба.

— Мати Вітрів завжди стежить за своїми песиками, — глузливо відказала

жінка.Гєра Сєров стрельнув у її бік поглядом. У ньому було щось більше, ніж

гнів. «Погрозачи засторога?»—подумавТалавір.

— Суєр робить жінок у Дешті непокірними. Вибач за це. Тобі пощастило

вирватися від сукубихи з Кара-Меркит. — Бей запопадливо простягнув йому

замулену пластикову пляшку.

Жінка зневажливо форкнула. Талавір відкрутив корок і понюхав

маслянисту рідину. Поділитися водою в Дешті — виявити повагу, відмовитися

— завдати образи. Талавір ковтнув. Вода виявилася смачною і прохолодною,

наче щойно з джерела. Він спам’ятався, лише коли випив добру половину

пляшки.

— У моєму будинку є очисник, — задоволено похвалився Гєра, струсонув

напівпорожню пляшку, наче показуючи, скільки води випив Повноважний, і

сховав її до кишені.

— Ти ще когось бачив у Дешті, Повноважний, крім спокусниці з Кара-Меркит? — запитала висока жінка.

— Крім демониці з могильника, нікого.

— Це Ма — наша офіційна лікарка, — нарешті представив жінку Гєра. —

Її син Бекир любить порушувати заборони й вештатися Дештом. От вона й

переживає.

— Іноді ходити Дештом безпечніше, ніж Ак-Шеїх, — відказала Ма.

Те, як зблиснули її очі, змусило Талавіра подумати, що вона натякнула на

Рябова. Він уже хотів запитати, але Гєра його випередив:

— Старшого Брата Рябова забрала буря. Обур-куртка. Не пощастило. З

кожним могло статися. — Синя потвора за його плечима підскочила й

вишкірилася. Але Ма навіть не зауважила. — Тобі відомо не гірше за мене, Ма, Шлях бур знає лише Бог Спалахів. Ти ж бачила тіло.

Талавір подивився в променисті очі. Жінка не відвела погляду, а потім

зітхнула й погодилася.

— Бурі неможливо спрогнозувати. Тому я і переживаю за сина. У Дешті

буря може початися будь-якої миті.

— Я б хотів на нього подивитися, — зачаровано вдивляючись у її очі, сказав Талавір.

— На мого сина?

— На тіло Рябова.

— Подивишся-подивишся. — Гєра зігнувся ще нижче й показав на селище.

— Але тобі варто відпочити, показатися нашій відьмі. Якщо сукуб тебе

торкнулася, тільки вона допоможе. — Бей зробив ледь помітний рух головою, наче це був докір на адресу лікарки.

— Рябов теж ішов цією дорогою? —