Роберт Франклін Янг - Коли час лише починався

Містере Карпентер!- крикнув Скіп з трапа, по якому його з сестрою тягли двоє

марсіан. - Можливо, Сем не зовсім перегорів? Можливо, у нього ще вистачить сил хоча б

надіслати назад банку зайчатини? - Боюся, що ні, Скіпе, - крикнув у відповідь Карпентер.-

Але нічого страшного, хлоп'ята. Не турбуйтеся за мене - я переб'юся. Тварини завжди мене

любили, адже ящури - теж тварини. Можливо, і вони мене полюблять?

- Прощавайте, містере Карпентер, - прокричала Марсі, - мені жахливо шкода, що все

так вийшло. Чому ви не взяли нас з собою у ваш 79.062.156 рік? Ми весь час цього хотіли,

тільки боялися сказати.

- Так, треба було мені так зробити, крихітко, треба б... У очах у нього все раптом

розпливлося, і він відвернувся. Коли ж він знову поглянув в ту сторону, двоє марсіан

відводили Марсі і Скіпа в шлюзову камеру. Він помахав рукою. - Прощайте, хлоп'ята!-

крикнув він.- Я ніколи вас не забуду! Марсі зробила останню відчайдушну спробу вирватися.

Ще небагато - і це б їй вдалося. У її очах, схожих на осінні айстри, уранішньою росою

блищали сльози. - Я люблю вас, містере Карпентер!- встигла вона прокричати перед тим, як

зникла в кораблі.- Я любитиму вас все життя! Двома спритними рухами Гаутор вирвав

сережки з вух Карпентера, потім разом з рештою марсіан піднявся по трапу і увійшов до

корабля.

"Ось тобі і Підмога", - подумав Карпентер. Парадний під'їзд закрився. Хмарочос

здригнувся, велично піднявся в повітря і якийсь час висів над Землею. Нарешті, відкинувши

сліпучий потік світла, він спрямувався в небо, злетів до зеніту і перетворився на зірочку. Це

не була падаюча зірка і все-таки Карпентер загадав бажання. - Бажаю вам обом щастя, -

сказав він.- І бажаю, щоб вони не змогли відняти у вас серце, тому що дуже вже хороші у вас

серця. Зірочка зблякнула, замерехтіла і зникла. Він залишився один на обширній рівнині.

Земля здригнулася. Повернувшись, він побачив, що справа, поряд з трьома пальмами,

рухається щось велике і темне. Через мить він роздивився гігантську голову і масивний,

прямий тулуб. Два ряди шаблевидних зубів виблискували на сонці, і він мимоволі зробив

крок назад. Це був тиранозавр.

V

Ящурохід, навіть якщо він зламаний, - все ж так краще, ніж нічого. І Карпентер помчав

до Сема. Залізши в кабіну і закривши ковпак, він дивився, як наближається тиранозавр. Було

ясно, що хижак помітив Карпентера і тепер прямує прямо до Сема. Захисне поле кабіни було

вимкнене Марсі зі Скіпом, і Карпентер був досить-таки легкою здобиччю. Проте він не

поспішав залізти в каюту, тому що Марсі і Скіп залишили висунутими рогогармати. Навести

їх тепер було неможливо, але стріляти вони все ще могли. Якби тиранозавр підійшов на

потрібну відстань, то його, можливо, вдалося б на деякий час вивести з ладу паралізуючими

зарядами. Правда, поки що тиранозавр наближався під прямим кутом до напрямку, куди

дивилися рогогармати, але все ще залишалася надія на те, що перш ніж напасти, він

опиниться перед ними, і Карпентер вирішив почекати. Він низько пригнувся на сидінні,

18

готовий натиснути на спуск. Кондиціонер не працював, і в кабіні було жарко і задушливо. До

того ж в повітрі стояв їдкий запах горілої ізоляції. Карпентер змусив себе не звертати на це

увагу і зосередився. Тиранозавр був вже так близько, що можна було розгледіти його

атрофовані передні ноги. Вони звисали з вузьких плечей чудовиська, немов висохлі лапки

якоїсь іншої істоти, разів в десять меншої. Над ними, в добрих семи метрах від землі, на шиї

завтовшки зі стовбур дерева, підносилася гігантська голова: під ними потворний торс,

розширюючись донизу, переходив в задні ноги. Могутній хвіст волочився позаду, і тріск

кущів, що ламаються під його вагою, супроводжував громові удари, які лунали кожен раз,

коли на землю ступала величезна лапа з пташиним кігтем на кінці. Карпентер мав би

заціпеніти від жаху - він ніяк не міг зрозуміти, чому йому не страшно.

У декількох метрах від трицератанка тиранозавр зупинився, і його роззявлена паща

відкрилася ще ширше. Півметрові зуби, що стирчали зі щелеп, могли зім’яти лобовий ковпак

Сема наче паперовий, і, видно, саме це чудовисько і збиралося ось-ось зробити. Карпентер

приготувався поспішно тікати до каюти, але в найстрашніший момент тиранозавру наче не

сподобався вибраний ним напрям атаки, і він почав наближатися до ящурохода спереду,

надаючи Карпентеру довгоочікувану можливість. Його пальці лягли на