Едгар Аллан По - Оповідь Артура Гордона Піма (збірник)

таки я повз і повз уперед, помалу-потроху, долаючи моторошний страх, що ось-ось знепритомнію в одному з вузьких, покручених проходів поміж купами всілякого корабельного припасу, й у такому разі мене чекає певна смерть. У якусь таку мить, зібравши останні сили, я рвонувся вперед і з розгону вдарився лобом об гострий ріжок окутої залізом кліті. Удар оглушив мене лише на кілька секунд; але, очунявши, я на свій превеликий розпач, виявив, що внаслідок рвучкої і шаленої хитавиці кліть упала згори й повністю перегородила прохід. Я був геть виснажений і не міг зрушити її з місця бодай на дюйм, так щільно вклинилася вона між ящиками та всіляким корабельним вантажем. Через те, попри мою кволість, мені не лишалося іншого виходу, як або відійти від мотузки, що вказувала дорогу до люка, й пошукати нового проходу, або перелізти через перешкоду й рушати далі вже по той бік кліті. Перший варіант таїв у собі надто багато труднощів та небезпек, і я затремтів на саму думку про нього. Слабкий тілом і духом, я неминуче заблукаю, якщо зважуся на таку спробу, і безславно загину в бридких, похмурих лабіринтах трюму. Тому я не став вагатися і, зібравши рештки сили, мужності та волі, поклав, наскільки зумію, спробувати перелізти через кліть.

Я звівся на ноги, щоб здійснити свій задум, але побачив, що переді мною стояло куди тяжче завдання, ніж я собі уявляв. Обабіч вузького проходу громадилися справжні кучугури всілякої важкої поклажі, і найменша моя похибка могла призвести до того, що все це обвалилося б мені на голову; ну а якби цього лиха не трапилося, то, вельми ймовірно, такий обвал міг статися трохи згодом, і коли я повертатимуся назад, то опинюся перед новою перешкодою, подібною до тієї, яка височіла переді мною тепер. Кліть була громіздка, висока й гладенька – ніде навіть поставити ногу. Марно, до чого тільки не вдаючись, намагався я дотягтися до верху, маючи слабку надію потім підтягнутися на руках. Та якби мені й пощастило вхопитися за що-небудь, я однаково не знайшов би в собі сили перелізти через кліть, та воно, мабуть, і краще, що всі мої спроби зазнали невдачі. Кінець кінцем, коли останнім відчайдушним зусиллям я намагався бодай трохи підсунути кліть, я відчув, як на обернутій до мене стінці щось забриніло. Нетерпляче обмацавши рукою дошки, я виявив, що одна з них, дуже широка, розхиталася. За допомогою складаного ножика, який, на щастя, був зі мною, мені вдалося після неабияких трудів відірвати її зовсім. I коли я проліз крізь отвір, то, на свою превелику радість, виявилося, що з протилежного боку дощок немає – одне слово, кліть лежала боком, і я проліз крізь днище, а верх був відкритий. Я рушив далі, тримаючись за мотузку, і дістався до цвяха, більше не зустрівши на своєму шляху якихось помітних перешкод. Серце моє лунко калатало, коли я став на ноги й обережно натис на ляду. Проте всупереч моїм сподіванням вона не піддалася, і я натис більш рішуче, все ще остерігаючись, що в Огастесовій каюті може бути хто-небудь чужий. Та, на мій превеликий подив, ляда навіть не ворухнулася, і я відчув неспокій, бо знав, що раніше відкривалася вона дуже легко. Тоді я штовхнув ляду по-справжньому – вона сиділа так само міцно; уперся в неї з усієї сили – вона не піддалася; нарешті натис на неї з гнівом, люттю, розпачем – наслідків ніяких. Попри мої найвідчайдушніші зусилля, ляда досі навіть не зворухнулася – отже, мені стало очевидно, що або отвір було виявлено й надійно забито цвяхами, або на ляду навалили тяжкий вантаж, зрушити який дарма було й сподіватися.

Невимовний жах і тривога опанували мене. Марно шукав я ймовірне пояснення, чому так сталося, що мене поховали в оцій гробниці. Я не міг вигадати нічого правдоподібного й, упавши на підлогу, піддався найпохмурішим роздумам: уява малювала мені страшні картини моєї загибелі від спраги, голоду, задухи – і то в найближчому часі. Мене було поховано живцем.

Нарешті я трохи оговтався, зібрався з духом і, звівшись на повен зріст, став обмацувати ляду пальцями, шукаючи в ній розколину або шпарку. Я знайшов кілька таких шпарин і дуже ретельно обдивився їх, чи не пропускають вони бодай трохи світла з каюти, але світла не було. Тоді я став тицяти лезом ножа в одну розколину, в іншу і всюди кінчик упирався в щось тверде. Дряпнувши лезом по тому твердому, я з’ясував, що там лежить масивна залізна річ, а що лезо ковзало то вгору, то вниз, коли я проводив ним по невідомій штуковині, то я дійшов висновку, що то має бути якірний ланцюг. Мені лишався один вихід – повернутись у своє лігво і там або змиритися із сумною долею, або спробувати заспокоїтись і розробити план порятунку. Я негайно подався у зворотну путь і, здолавши чимало перешкод, дістався до свого сховку. Коли я влігся на матраці, виснажений до краю, Тигр усім тілом простягся поруч і став лащитися, начебто хотів утішити мене в моєму горі та стражданні й переконати, щоб я не впадав у розпач.

Незвичайність його поведінки зрештою привернула мою увагу. Він то протягом кількох хвилин облизував мені обличчя й руки, то задирав голову і тихенько скавулів. А коли я простягував до нього руку, він щоразу перекидався догори черевом і піднімав лапи вгору. Це повторювалося знову і знову і тому видалося мені дивним, і я міг знайти пояснення такій поведінці свого собаки. Здавалося, його щось мучить, і я подумав, чи не пораненим він, бува; я уважно обдивився його лапи, беручи їх у руки, одну, потім другу, але не знайшов на них жодної подряпини. Вирішивши, що пес дуже зголоднів, я дав йому чималий кусень шинки, і він жадібно його зжер – але потім усе одно поновив свої незбагненні викрутаси. Наступною моєю думкою було, що, як і я, він мучиться спрагою, і я вже утвердився в цьому припущенні, коли раптом мені сяйнуло, що досі я оглянув лише його лапи, а рана, можливо, десь у нього на тілі або голові. Я ретельно обмацав йому голову – нічого. Одначе, коли провів долонею по спині, то помітив, що шерсть у нього настовбурчена по лінії, яка охоплювала тулуб. Помацавши там пальцем, я виявив шворку і незабаром з’ясував, що собака обв’язаний. Унаслідок подальших пошуків я натрапив на клаптик паперу, на дотик поштового. Шворка була протягнута крізь папірець, прилаштований під