Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

«Звичайно, на вікенд хотілося бавитися вдома, — згадувала її двоюрідна сестра Хри­стина Лев, — дивитися мультфільми, але багато наших друзів також ходили до суботньої школи, і за тиждень ми встигали за ними скучити». Школи українознавства у США, працюючи у форматі американських публічних шкіл, включають три ступені: нижчий, середній і вищий, тривалість кожного з яких становить чотири роки навчання, а в цілому діти навчаються у школах українознавства 12 років по 5—6 годин на тиждень в суботу або в неділю, в середньому 33 суботи на рік, що за 12 років становить близько 1980 навчальних годин. При деяких школах діють садочки, підготовчі та англомовні класи. Традиційно заняття в школах відбуваються в суботу або в неділю з 9 до 13 год. Основними навчальними дисциплінами в школах українознавства є українська мова і література, історія та географія України, культура України. Викладання навчальних предметів відбувалося українською мовою.

Значними подіями, які виховували патріотизм та любов до рідної України у доньок українських галицьких емігрантів, ставали органі­зовані українськими громадами культурно-масові заходи. Безперечно, культурне життя українства за океаном було багатим: концерти, імпрези, виставки, широка мережа українських гуртків — усе це сприяло духовному розвитку діаспори, у яких брала участь українська молодь, зокрема й Квітка Цісик. Так, 23 лютого 1964 року в Українському Народному Домі в Нью-Йорку була організована дитяча п’єса «Meтелик», яка стала показником того, скільки робило тогочасне американське українство для виховання молодого покоління у дусі національних традицій. П’єса була організована спільними силами Українського Музичного Інституту під керівництвом Володимира Цісика і Студії Мистецького Слова, під керуванням Олімпії Добровольської. Вистава почалася з «Дитячою Симфонією» Гайдна у виконанні смичкового оркестру УМІ під диригуванням В. Цісика. Наступною у програмі були представлені народні пісені в музичній обробці В. Цісика; а дитячий хор відспівав: «Ой, на горі та женці жнуть», «Ой, і не гаразд», «Та туман яром» і «Попід гаєм-гаєм». Солістками були К. Цісик і Л. Маґун, які також співали «Дует про рідну школу». Завершувала виставку п’єса Н. Забіли «Метелик» у виконанні таких юних акторів, як Адріян Славоцький, Андрій Стефанюк, «Дует мурашок» у складі Квітки Цісик і Лариси Маґун. Ще однією знаковою подією у житті Квіткослави, яка загартовує її як майбутню співачку, стає участь спільно з її старшою сестрою у мистецькому вечорі молодих талантів, що організували Українське Лікарське Товариство, який відбувся 7 листопада 1965 р. У програмі вечору брали участь: Лілея Волинська — сольний спів при акомпануванні Богдани Волянської та Наталки Данині. Сама ж молода Квітка Цісик при акомпануванні своєї сестри Марії, виконувала на скрипці твори Гайдна, Друлі, Шопена і Барвінського. Участь у вечері брав також і А. Лозинський, учень вже згаданої Олімпії Добровольської, який рецитував «Притчу про приязнь» Івана Франка та байку Л. Глібова «Цуцик». Взагалі, вечір організовано з метою збору коштів для дітей, батьки яких з тих чи інших причин знаходились за межами США. З сестрою та батьком Квітка виступає на різноманітних українських творчих вечорах. У 1967 році українська преса пише так про один з концертів сестер Марії та Квітки Цісик, який був присвячений видатному письменнику та пуб­ліцисту, українському «Мойсею» Івану Франку: «Дует сестер Цісик — п. Марійка — фортепіяно, п. Квітка — скрипка, був на високому рівні. Про Марійку, відому піяністку, розповідати не треба. Її самостійний концерт, який відбувся 2 квітня в Інституті Америки, скаже про неї краще і більше. Панну Квітку ми почули в дуеті вперше і радіємо її великим всестороннім обдаруванням». Взагалі, серед діаспорних українських періодичних видань, які залишалися важливим засобом суспільно-політичного життя українців, та мали помітний вплив на справу збереження національної ідентичності, важко знайти хоча б один рік, у якому б не згадувалась талановита родина Цісиків.

Крім гри на скрипці та уроків вокалу, батьки прагнули, щоб їхня донька вирізнялась грацією і всим тим іншим, чим чарує жіноча постава. Тому Квітка ще опановувала сценічне мистецтво в балетній школі відомої балерини Роми Прийми-Богачевської. До цієї школи її віддали не випад­ково. Матір’ю Роми Прийми була Іванна Шмериковська-Прийма, давня знайома батьків. З батьком Іванна працювала у Львівській опері. 9 квітня 1967 року юна танцівниця Квітка зіграла головну роль у балеті-казці Ігоря Совевицького «Попелюшка» у залі Фешен Інституту Технології. Через два роки, у 1969, зіграла балетну сцену опери «Анна Ярославна» у Карнегі-Холі, що для можливої майбутньої оперної співачки ставало апробацією її акторських здібностей, розвивало потенціал, грацію та плавність рухів, що є необхідною умовою успіху в цій професії. Як учениця української балетної школи Роми Прийми-Богачевської, дівчина виконала головну роль у постановці «Попелюшка», в якій брало участь понад 60 дітей. Вистава в Нью-Йорку проходила настільки успішно, що її по­вторювали кілька разів для охочих, що не вмістилися з першого разу в залі. Газета «Свобода» у 1968 році пише: «Вистава “Попелюшка” в залі Фешн Інституту пройшла знову з великим успіхом, дарма що вже втретє тут показано ту прегарну балетну казку в трьох діях. З цілого балету перше місце, очевидно, займала Квітка Цісик в ролі Попелюшки...». Великий фоторепортаж та статтю про цю виставу опублікувало діаспорне видання «Екран».

Канікули, як і майже всі українські діти, вона проводила в таборах «Пласту». Кожного року — тритижневе перебування в таборах. Там вона вчилась бути гордою за свій народ, його героїчне і трагічне минуле і шукати шляхів для досягнення його заповітної мрії — мати свою державність.

Квітка — Кейсі намагалася увібрати все українське, що її батьки змогли привезти з собою до США.

Розділ сьомий. Пластунка

Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові і Україні...

З присяги пластуна

Більшість українського емігрантського юнацтва мала за честь перебувати в лавах пластунів.

Молодіжний український рух як організована сила вперше вийшов на історичну арену в XX столітті.

Скаут — людина, яка навіть у складних ситуаціях не втрачає оптимізму i, користуючись власними знаннями та вміннями, самостійно з ними бореться. Перший скаутський гурток був організований письменником i художником з США Ернстом Томсоном у 1902 роцi, котрий, проживаючи певний час поруч з індіанськими племенами, провів безліч спостережень та дійшов до висновку, що природа може виховувати людину, та допомагає їй переосмислити зміст її життя. Створений гурток він назвав «Товариством березової кори», що стало початком скаутського руху в Пiвнiчнiй i Пiвденнiй Америцi. Однак не менш важливу роль у становленні світового скаутського руху відіграв британський генерал Роберт Бейден-Пауел. Побачивши безпорадність своїх солдатiв у екстремальних умовах під час англо-бурської війни (1899—1902 рр.), генерал доручив мiсцевим пiдлiткам догляд за пораненими, пошук харчування та ведення розвiдки. Таких пiдлiткiв вiн називав «скаутами» — розвiдниками. Будучи у відставці, Роберт Бейден-Пауел пише книгу «Скаут для хлопцiв», яка пізніше стає основою для організації скаутських гурткiв.