Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Думаю, що це непогана ідея. Тільки от в яку справу?

- Я думала про це… А якщо спробувати заснувати приватну школу? Запросимо найкращих вчителів, заробимо собі репутацію – і до нас будуть віддавати своїх дітей аристократи. А отже, вони будуть платити хороші гроші.

- Звучить, як план, - Сабі усміхнулася. – Мені подобається.

- Я рада.

У мене справді ніби камінь з душі звалився. Чомусь думала, що Сабі буде чіплятися за це екстремальне життя.

- А що? – Сабі зупинилася, змусивши і мене припинити шлях до ліжка та подушки, і неприємно посміхнулася. – Манія мене захищати так і не минула?

- Ти про що?

- Ой, тільки не думай, що я нічого не помічаю, - Сабі скривилася, наче з’їла щось гірке. – Ти постійно мене захищаєш. Коли ми тікали від графа Ноче і падали з висоти паркану, ти намагалася впасти першою і замінити мені матрац. Та під час кожного «діла» ти дивишся на мене так, наче ти мені життя зламала. Досить ставитися до мене, наче до нерозумної дитини, Лето.

- А хіба я не зламала тобі життя? – я трохи істерично засміялася. Нервовий день таки давався в знаки. О темрява, та я під час «діла» за раз стільки нервових клітин не втрачаю, як сьогодні, коли зустрічала всіх цих істот. Мені для повного щастя цілком вистачає товариства Сабі, діток і пані Філайн, а сьогодні довелося знайомитися і справляти приємне враження на стількох істот! Це вимотує… Таки правду Сабі казала про те, що я соціапат-соціофоб.

- Що ти таке кажеш?! – у Сабі сльози в очах стояли.

- Я втягнула тебе в це. Якби не я, ти б жила собі спокійно і не ризикувала щодня своїм життям!

Все, я це нарешті сказала. Страшно подумати, як відреагує на ці слова Сабі… Подумки приготувала себе до будь-якої реакції подруги: від запевнень в тому, що я, навпаки, врятувала її, подарувавши нове життя, до хука правою.

Але я зовсім не була готова до міцних ніжних обіймів і слів:

- Яка ж ти дурепа, Летко. Ти надто багато думаєш. Живи простіше.

Я відчула неймовірне полегшення, і Сабі це зрозуміла. Вона завжди мене розуміла краще від будь-кого.

- Треба йти, - буркнула я, віддираючи від себе подругу. І чого я не можу просто усміхнутися і прийняти її турботу? Може, я справді дивна?..

***

Два чоловіки, які весь день, невидимі, всюди слідували за Летою і Сабі, підійшли до подруг дуже близько. Вони вже достатньо награлися зі здобиччю, і не збиралися більше ховатися…