Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

- Запитання?

- Так.

- І що ж я спитав?

- Чи можу я покохати тебе, - сказавши це, я почервоніла як стиглий томат.

– І що ти відповіла? - наступав він.

- Я ... нічого ... Я не знаю відповіді, - я раптом засміялася. - Дурний сон якийсь. Тобі теж сняться безглузді сни?

- Коли живеш стільки років ... нічого вже не дивує, і не здається безглуздим. Стає просто все одно.

- Скільки років? Ха-ха. Скільки, дев'ятнадцять? Ти ще зовсім молодий. Тебе все має дивувати, - я не могла припинити сміятися. Здається, у мене почалася істерика, надто багато зайвого я йому наговорила.

- То ти зможеш покохати мене? - від його слів я різко припинила сміх. Його важкий погляд було важко витримати, але я не відводжу очей.

- А що повинна? – дивуюся я. – Я не знаю, що відповісти на це. Я тебе зовсім не знаю.

Я не розуміла, що відбувається, а він продовжував тиснути на мене важким поглядом.

- Гей, Алексе! - хтось покликав.

Алекс глянув у той бік. Нейтон махнув йому рукою. Алекс кивнув і попрямував до нього. Залишивши мене в повному здивуванні.

- Ханно, що відбувається? - Наомі з хлопцями підбігли до мене.

- Все нормально, - говорю я.

- Ви, що з Алексом розмовляєте? – Наомі явно була в шоці. – Це дивно. Як таке можливо!?

Шон лише зло виблискував очима. Але я намагалася не звертати на нього уваги.