Вахтанг Теймуразович Кіпіані - Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані

до проведення ворожої діяльності, заявляючи, що «українцям» треба вести «національно-визвольну боротьбу» за «звільнення України».

У грудні 1977 року під час розмови з прохідником вказаного рудника Голубенком Василем Васильовичем, висловлюючи своє невдоволення існуючим в нашій країні державним і суспільним ладом, зводив наклепницькі вигадки на демократичні основи радянського суспільства, заявляв, що радянські люди нібито обмежені в своїх громадянських правах, а також вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах, де начебто існує справжня демократія.

Проживаючи в гуртожитку в одній кімнаті з головним енергетиком фабрики цього ж рудника Русовим Євгеном Костянтиновичем, в період з січня 1978 року до червня 1979 року під час розмов з ним наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто відсутня демократія, існує свавілля та беззаконня. Разом з цим радянський державний і суспільний лад ототожнював з режимом царської Росії, стверджував, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація». Наклепницьки заявляв, що Українська РСР начебто не є рівноправною республікою в складі СРСР, а також виправдовував злочинну діяльність бандитів ОУН.

У березні 1978 року в кімнаті гуртожитку вказаного селища в присутності прохідника Ковальова Георгія Івановича і його дружини Ковальової Світлани Григорівни зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, зокрема, що начебто в УРСР для громадян відсутні права і вони незаконно переслідуються.

В період від березня 1978 року до липня 1979 року під час розмов з робітником названого рудника Грибановим Валерієм Яковичем, з яким проживав в одній кімнаті, наклепницьки твердив, що Радянська влада нібито не є народною, що в нашій країні неначе чиниться «беззаконня» та порушуються права громадян. З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР нібито не суверенна держава, та закликав до боротьби з Радянською владою.

Протягом вересня 1978 року — січня 1979 року в розмовах з сусідом по кімнаті гуртожитку робітником Мастраковим Петром Михайловичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини та демократичні принципи нашого суспільства, зводив злісні наклепи на внутрішню політику КПРС та Радянського уряду.

У грудні 1978 року в приміщенні рудника імені Матросова в присутності робітників Стефановського Бориса Геннадійовича, Казакова Петра Вікторовича і згаданого вище Голубенка В. В. зводив наклепи на радянський державний і суспільний лад, політику КПРС, заявляючи, що комуністи нібито довели країну до убогості й злиденності.

В квітні 1979 року під час розмови з директором вказаного рудника Войтовичем Всеволодом Степановичем зводив наклепи на радянську дійсність, заявляючи, що в нашій країні нібито існує «беззаконня», радянський народ начебто «безправний», «заляканий», а КПРС начебто проводить антинародну політику.

Під час лікування в хірургічному відділенні лікарні селища Транспортний Тенькінського району Магаданської області протягом серпня-жовтня 1977 року в розмовах з сестрою — господаркою Никифоренко Ніною Кирилівною систематично допускав наклепи на радянський спосіб життя, політику КПРС і Радянського уряду. Зокрема, твердив, що в нашій країні начебто відсутні демократичні права і свободи громадян. Органи Радянської влади, за його словами, нібито творять «беззаконня». З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР начебто нерівноправна.

Перебуваючи на лікуванні в тій же лікарні в червні 1979 року, під час розмов з мешканцем селища Омчак Тенькінського району Магаданської області неповнолітним Жеренковим Миколою Михайловичем зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що в нашій країні начебто відсутня свобода слова, друку, обмежуються права громадян і радянські люди нібито позбавлені елементарних людських прав, а також допускав наклепи на марксистсько-ленінське вчення.

Таким чином, переліченими діями по виготовленню, зберіганню і розповсюдженню з метою підриву та ослаблення Радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад, вчиненими на території УРСР, Стус скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. 2 КК УРСР, як особа, раніше судима за особливо небезпечний державний злочин.

Діяннями по виготовленню, зберіганню, розповсюдженню з метою підриву і ослаблення Радянської влади антирадянської та наклепницької літератури, поширення в усній формі з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, вчиненими на території РРФСР, Стус скоїв злочин, передбачений ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, як особа раніше судима за особливо небезпечний державний злочин.

Згідно ст. 225 КПК УРСР кримінальну справу № 5 по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича разом з обвинувальним висновком надіслати Прокурору Української РСР. Обвинувальний висновок складено 10 вересня 1980 року в місті Києві.

Старший слідчий Слідчого відділу КДБ УРСР

майор А. В. Селюк

Згодні:

Заступник Голови Комітету державної безпеки УРСР — генерал-лейтенант

С. Н. Муха

Зам. начальника Слідчого відділу КДБ УРСР полковник

В. П. Туркін

10 вересня 1980 року

Постанова

про віддання до суду

м. Київ

19 вересня 1980 р.

Член Київського міського суду Фещенко Л. І., розглянувши матеріали кримінальної справи про звинувачення Стуса Василя Семеновича по ст. 62 ч. 2 КК УРСР та 70 КК РРФСР, —

ВСТАНОВИВ:

Попереднє слідство по справі проведено з достатньою повнотою. Кваліфікація дій обвинуваченого, а також обвинувальний висновок відповідає матеріалам справи. Міра запобіжного заходу щодо обвинуваченого обрана правильно. Порушень норм процесуального закону по справі не виявлено. По справі зібрано достатньо доказів для розгляду її в судовому засіданні. Справа підсудна Київському міському суду.

Керуючись ст. ст. 237, 242, 246 КПК УРСР —

ПОСТАНОВИВ:

Справу прийняти в провадження Київського міського суду.

Віддати до суду Стуса Василя Семеновича за ст. ст. 62 ч. II КК УРСР та 70 ч. 2 КК РРФСР.

Справу призначити для розгляду в відкритому судовому засіданні в приміщені Київського міського суду на 10 годин 29 вересня 1980 року. Участь прокурора по справі вважати обов’язковим.

Запобіжний захід щодо підсудного