Мирослава Горностаєва - Астальдо

жона, Гарет, була родом з Бретілю, а його рідна сестра Глоредель вийшла заміж за брата Гарет, Галміра, князя галадінів. Якраз перед цими подіями Галдор відправив погостювати до Бретілю своїх юних синів Гуріна та Гуора і тепер дуже непокоївся їхньою долею.

Біженці з Белеріанду однак приносили заспокійливі вісті — Галмір зумів домовитися з доріатськими прикордонниками, і воєвода Белег, якого весь час під’южувала Артаніс, вивів свою чисельну дружину за пояс Меліян. Разом з ним в похід відправилася і сестра Фінарато, котра свого часу билася поруч з братом в Серехській трясовині і пишалася тим, що не пропустила ще жодної битви. Фіндекано боявся навіть уявити її подружнє життя — Келеборн не міг зупинити войовницю, зате отруював їй існування в перервах поміж боями.

Південь Белеріанду було очищено від орків, Бретіль отримав волю, однак для князя Галдора Синда, посланець Артаніс, приніс невтішні вісті. Гурін та Гуор пропали без вісти. Гуору на той час було всього тринадцять літ — вік невеликий навіть для короткоживучого Адана. Галдор оплакав синів і змирився з їхньою погибеллю, однак, через рік з Ломіону, куди князь Аданів час від часу навідувався з порубіжжя, прибув посланець з листом від Галдора.

В Ломіоні зоставався палантир, зв’язок ще діяв, незважаючи на те, що куля Дортоніону загинула у вогні, а палантир Мінас-Тіріту котрийсь з цілителів-воїнів, коли в твердиню увірвалися орки, кинув зо стіни до річки. Однак, Галдор не міг користуватися чародійною кулею — йому ще не вистачало отієї сили, котра уможливлювала для Ельдар оsanwe. Коли його хлопчаки перебували в Ломіоні, то князь Дор-Ломіну тримав зв’язок через них: і Гурін, і Гуор вільно повелівали палантиром. Ельдар з цього приводу говорили лишень, що у наступного покоління Аданів погострішають вуха і з’явиться нічний зір, а далі вже перетворення на Квенді піде повним ходом. Нині ж між Ломіоном та Барад-Ейтель снували гінці з листами, і новини спізнювалися на доволі великий проміжок часу.

Галдор писав у листі, що його двоє синів віднайшлися. Фіндекано одразу ж спитав себе, чому князь Дор-Ломіну не скористався їхньою допомогою, і не поговорив з ним напряму. Галдор прохав Фіндекано приїхати, лист було написано з тією ельфійською витонченістю, якою любили пишатися освічені Адани, однак… Це було прохання допомогти, навіть не прохання, благання. І Великий Князь зібрався в дорогу, зоставивши в Барад-Ейтель начільника оборони. Ним нині знову був порубіжник Нарамакіл, давній знайомець Фіндекано, який дивом врятувався під час Дагор Браголлах.

З князем вирушила і вся його родина — Еріен з дітьми. Фіндекано був радий тому, він сподівався умовити жону перебратися до Фаласу. Князь Кірдан охоче надав би їй притулок в Егларесті — на побережжі нині було набагато безпечніше, ніж у Гітлумі, переповненому біженцями і ворожими вивідачами.

Біженцям Фіндекано намагався надавати допомогу, але він не міг нагодувати і одягнути всіх. Серед Людей, особливо дортоніонців, котрі втратили все, часто спалахували сутички. На дорогах з’явилися розбійничі ватаги. Якісь особи непевного вигляду блукали по людських градах і весях і оповідали всім, хто хотів слухати, що в усіх бідах Людей повинні Ельфи, й закликали до повстання. В поселення Ельдар приходили особи, котрі називалися втікачами з полону, їм вірили, лікували, виходжували, а потім ці Квенді або зводили руку на чільних войовників Ельдар, або починали якісь чвари з Аданами, що додавало ще більше клопоту.

Складність була в тому, що відчути прищепу Моргота на Квендо могли лише досвідчені цілителі. Люди ж, і це було найгіршим, творили чорні справи без усякої прищепи, спокушені золотом, та солодкими обіцянками. Тож Фіндекано підозрював, що Галдор просто не може зладнати з розгулом бандитизму в князівстві, а зізнатися в цьому йому соромно, навіть перед синами.

Загін Великого Князя однак прибув до Ломіону без перешкод. Лихі Люди не насмілилися зачепити озброєних до зубів кіннотників-Ельдар. Галдор вийшов їм назустріч аж у двір замку і з уклоном запросив до зали.

Обід пройшов в напруженому мовчанні. Дружина Галдора, темноволоса світлоока галадинка, мала такий вигляд, ніби плакала без перестанку. Дітей за столом не було, хоча підлітки по людським міркам були вже достатньо дорослими, щоб обідати з батьком. Поруч з Галдором сиділи його чільні воєводи, а також вродлива смутна жона в дортоніонському білому головному платі та золотому очіллі, і двоє дівчат-підлітків.

Ерніс одразу ж побачила Аданет, котрі прожили набагато менше за неї, але якраз були рівними їй за розвитком. Одразу ж опісля обіду вона, спонукувана цікавістю, підійшла до дівчат, і швидко всі троє вже спілкувалися, неначе сто літ були знайомі. Фіндекано чув краєчком вуха, як Ерніс оповідає про облогу твердині Кам’яної Могили, немилосердно перебільшуючи власну участь в цих подіях, а дівчата заворожено слухають. До Еріен же Галдор, як чемний господар, підвів сумовиту жінку, і відрекомендував її як княгиню Емельдир з Дортоніону.

Адани обожнювали пишні титули, а найбільше любили називатись князями дортоніонські горяни. Фіндекано згадав, як Айканаро оповідав, посміюючись, що серед його Аданів князем зветься кожен другий воїн. Брати Фінарато не заважали цій невинній слабкости своїх підданців, а часом і підігравали їм, винагороджуючи званням за відвагу і доблесть.

Пані Емельдир була жоною того самого Барагіра, котрий врятував життя Фінарато та його Ельдар в Серехській трясовині. Дві дівчинки, які вражено слухали пишномовну оповідь Ерніс про те, як балрог таранив стіну твердині, звалися Морвен та Ріан, приходилися одна одній сестрами у перших, і доводилися княгині некровними родичками по молодшому брату її чоловіка. Барагір, відправивши до Гітлуму жінок і дітей, зостався в Дортоніоні зі своїм загоном. Відважний Адан, оповідала Емельдир, заявив, що він не дасть оркам безкарно топтати дортоніонську землю, і битиме цих тварей доти, доки земля почне горіти у них під ногами.

Смуток дортоніонської княгині був цілком зрозумілим — вона вже довгий час не мала звісток від свого партизана… З Барагіром пішов до лісу її єдиний син Берен — ще один привід для туги і непокою. Однак жона трималася мужньо, хоча Фіндекано розумів, що гордій горянці нелегко опинитися в чужому краї, на проханому хлібі, хоч і у доброзичливих хазяїв. Квенді, особливо блукаючі родини Синдар чи Нандор, могли осісти в кожній зустрічній твердині, тут таки знайти собі друзів, а вмілим рукам — роботу, щоб потім помандрувати далі. У людей було не так — одні соромились покровительства, інші не хотіли його надавати, і чемному Ельда нелегко було розібратися в цій суміші почуттів, хоча Астальдо і намагався.

Галдор, виконавши обов’язки господаря, відвів свого володаря набік і