Джонатан Франзен - Свобода

серцем, а природа у своїй слабкості, схожій на слабкість його матері, підвела його. Дозволила собі так легко бути переможеною галасливими ідіотами. Він любив природу, але лише абстрактно, і не більше, ніж гарні книжки чи іноземні фільми, і менше, ніж свого часу полюбив Петті та своїх дітей; і отже, на наступні двадцять років він перетворився на суто міську людину. Навіть коли він пішов із «ЗМ», щоб присвятити себе роботі з урятування природи, його головний інтерес, коли він працював на Комітет з охорони навколишнього середовища, а пізніше на фонд, полягав у тому, щоб охороняти кишені природи від таких неотесаних мужланів, як його брат. Любов до створінь, чий ареал він захищав, базувалася на проекції: на ототожненні з їхнім бажанням мати спокій від галасливих людей.

За винятком кількох місяців, проведених у в’язниці, коли Бренда залишилася сама з їхніми маленькими дочками, Мітч мешкав у будинку біля озера постійно і аж до смерті Джина, яка сталася шістьма роками пізніше. Він поклав новий дах і затримав загальне руйнування дому, але також зрубав кілька найбільших і найкрасивіших дерев у маєтку, оголив схил пагорба, що виходив на озеро, і зробив там майданчик для собак та прорубав просіку для снігоходу через всю територію аж до дальнього боку озера, де колись гніздилися бугаї. Наскільки Волтер зміг з’ясувати, Мітч не заплатив Джину і Дороті жодного цента за оренду.

Чи знав лідер групи «Травматикс», що таке травма? А це ось що таке: спускатися в офіс раннім недільним ранком, із радістю думаючи про своїх дітей, які за останні два дні викликали в тебе відчуття гордості, і побачити на столі довжелезний рукопис, написаний твоєю дружиною, який підтверджував найгірші страхи, які в тебе колись були щодо неї, і себе самого, і твого найкращого друга. Єдиним хоч віддалено схожим на це досвідом можна вважати хіба що перший досвід мастурбації, який Волтер отримав у шостому номері мотелю «Сосновий шепіт», проведений згідно з дружніми, порадами («Не забудь про вазелін») його кузена Лейфа. Йому тоді було чотирнадцять, і на тлі цього задоволення всі інші задоволення настільки потьмянішали, а результат виявився таким надзвичайно приємним і дивовижним, що він почувався героєм науково-фантастичного оповідання, якого в усіх чотирьох вимірах висмикнули зі старої планети і помістили на нову. І рукопис Петті був таким само привабливим і перетворювальним. Коли Волтер його читав, то відчував себе тим, чотирнадцятирічним, під час мастурбації — до останнього речення. Відірвався він від читання лише одного разу, коли встав, аби замкнути двері в офіс, а коли прочитав останню сторінку, годинник показував рівно 10:12 ранку, і сонце, чиї промені пробивалися у вікна офісу, було не тим сонцем, яке він знав стільки років. Це була жовтувата підла зірка у якомусь незнайомому, покинутому куточку галактики, та й голова його змінилася не менше завдяки подоланню такої міжзоряної відстані. Він вийшов із офісу, тримаючи рукопис у руці, і пройшов повз Лаліту, яка сиділа за столом і щось друкувала.

— Доброго ранку, Волтере.

— Доброго ранку, — відповів той, здригнувшись від її свіжого вранішнього запаху. Пройшов через кухню, піднявся сходами в задній частині будинку і дійшов до маленької кімнати, де кохання всього його життя, вдягнене у фланелеву піжаму, зручно влаштувалось на дивані, у гніздечку з постільної білизни: Петті тримала в руках велику чашку з кавою з вершками і дивилась підсумки баскетбольного чемпіонату «Ен-сі-ей-ей» по спортивному каналу. Посмішка, з якою вона до нього повернулась, — посмішка, що нагадувала останній промінь знайомого, але втраченого сонця, — миттєво перетворилась на вираз жаху, коли вона побачила, що саме він тримає в руці.

— От чорт, — сказала вона, вимикаючи телевізор, — от чорт, Волтере. Ой-ой-ой. — Вона несамовито захитала головою. — Ні. Ні-ні-ні.

Він зачинив за собою двері і сповз по них спиною, аж доки не опинився на підлозі. Петті набрала в легені повітря, потім набрала ще трохи повітря, і ще трохи, але так нічого й не сказала. Світло, що потрапляло в кімнату крізь вікна, було неземним. Волтер знову здригнувся; зуби в нього цокали, а він усе намагався опанувати себе.

— Не знаю, звідки ти це взяв, — нарешті заговорила Петті, — але це тобі не призначалося. Вчора я віддала це Річарду, щоб він забрався від мене. Я хотіла, аби він зник із нашого життя! Я намагалася здихатися його, Волтере. Я не знаю, навіщо він так зробив! Це просто жахливо з його боку!

З відстані у багато парсеків до нього долетів звук її ридань.

— Я ніколи не хотіла, щоб ти це прочитав, — проникливим тонким голоском продовжувала вона. — Богом клянуся, Волтере. Богом клянуся. Я все своє життя намагалася не завдати тобі болю. Ти такий добрий до мене, ти на це не заслуговуєш.

І вона знову плакала, довго — хвилин десять чи, мабуть, сто. Всі звичайні плани на недільний ранок було скасовано у зв’язку з надзвичайною ситуацією, нормальний хід дня було стерто так ретельно, що він навіть не міг відчути ностальгію за ним. Неначе навмисно пляма на підлозі просто у нього перед очима викликала в пам’яті іншу надзвичайну ситуацію, яка сталася трьома вечорами раніше, великодушну ситуацію, приємно-травматичне спарювання, яке зараз, у спогадах, виглядало передвісником теперішньої, болісної, ситуації. У четвер пізно ввечері він піднявся нагору й накинувся на Петті з сексуальними намірами. Учинив, з її здивованої згоди, дії, які, коли б такої згоди не було, вважалися б зґвалтуванням: зірвав із неї чорні робочі штани, штовхнув її на підлогу й протаранив собі шлях у її нутрощі. Коди б таке спало йому на думку раніше, він би ніколи так не вчинив, бо ніяк не міг забути, що її зґвалтували, коли вона була ще юною дівчиною. Але той день виявився таким довгим і так запаморочив йому голову — він палав від майже здійсненої зради з Лалітою, кипів від гніву через перекриття дороги в окрузі Вайомінг, радів від безпрецедентної покірності в голосі Джоуї під час телефонної розмови, — що Петті, коли він увійшов до її кімнати, несподівано здалася йому його власністю. Упертою власністю, непокірною жінкою, яка постійно розчаровувала його. А його вже від цього нудило, нудило від постійних пояснень і постійного розуміння, і тому він кинув її на підлогу і відтрахав, наче дикий звір. Вираз відкриття на її обличчі, який, напевно, віддзеркалив вираз на його обличчі, примусив його зупинитися, майже не розпочавши. Зупинитися, і