Олег Євгенович Авраменко - Принц Ґаллії

— Проте ви бачилися з ним?

— Так.

— Коли?

— На початку одинадцятої.

— Він приходив до вас?

— Так.

— І ніхто його не бачив?

— Ні, ніхто… Крім мене та Дори, певна річ.

— Дора, це ваша покоївка?

— Так.

— А як ваш брат потрапив до замку?

— Таємним ходом, про який Марґариті нічого не відомо.

— Ви знаєте, де цей хід починається? І куди веде?

— Ні. Я взагалі лише сьогодні дізналася про його існування. — Жоана трохи повагалася, відтак додала: — Александр прийшов зі східної вежі, отже, хід десь там. Це все, що можу вам сказати.

Ернан зітхнув.

— Що ж, гаразд. Повернімося до Дори. Отже, ваш брат узяв її з собою?

— Так.

— Вона одна з його дівчат?

— Мм… Так.

— І давно вона у вас служить?

— Ні, лише тиждень. Це Александр попросив мене взяти її до себе… Ну… Ви ж розумієте…

— Розуміємо, — кивнув Ернан. — А ця Дора звідки?

— Раніше вона служила в кузини Іверо, та коли Гелена довідалася…

— Коли Гелена довідалася, — допомогла їй Бланка, — що її покоївка плутається з Александром, то прогнала її геть.

— Зрозуміло, — сказав Шатоф’єр. — А тепер, пані, я заздалегідь перепрошую за дуже нескромне запитання, я дуже шкодую, що мушу поставити його, але…

Жоана напружилася і зблідла, як полотно. Її пальці вчепилися в поруччя крісла.

— Я слухаю вас, пане, — через силу промовила вона.

— Коли сьогодні ваш брат приходив до вас, про що ви з ним розмовляли?

— Це дуже нескромне запитання, пане ґрафе, — тільки й сказала ґрафівна і закусила нижню губу. Але обличчя її виражало явне полегшення; очевидно, вона чекала куди більш нескромного запитання.

— Пані, — знову заговорив Ернан. — Дуже прошу вас відповісти, задля вашого ж блага. Подивіться на нас — ми всі ваші друзі. Пан Гамільтон, з яким ви твердо вирішили одружитися. Пані Бланка, яку ви трохи побоюєтеся, а проте поважаєте її. Ваш кузен Філіп — він почуває до вас щиру симпатію. І нарешті я — пані Бланка може поручитися за мене. Повірте, я зичу вам тільки добра.

— Довірся ґрафові, Жоано, — підтримала його Бланка. — Довірся всім нам. Я ручаюся за пана де Шатоф’єра і за кузена Філіпа.

Жоана важко зітхнула.

— Гаразд. Я розмовляла з Александром про пана барона.

— То він знає про вас?

— Так, знає.

— І схвалює ваш зв’язок?

— Ну… В душі він проти, однак свою згоду дав.

— На ваш шлюб?

— Так.

— І коли ж?

— Минулого тижня. Але з випробувальним терміном.

— В якому розумінні?

— Александр зажадав, щоб я приховувала це доти, доки він не пересвідчиться в серйозності намірів Рі… пана Гамільтона.

— І ви приховували?

— Так. Хоч… Я мусила довіритися Гелені, щоб… щоб…

— Я знаю, — кивнув Ернан. — Ну, ось ми й дійшли до найделікатнішого моменту в нашій бесіді. Скажіть, пані, як ваш брат ставився до ваших нічних побачень з паном бароном?

Жоанині щоки спалахнули яскравим рум’янцем сорому. Вона прикрила лице руками, ладна зараз же провалитися крізь землю.

— Він не схвалює цього. Тому він і приїхав сюди… попередити, що я не повинна…

— І ви пообіцяли йому?

— Так.

— Проте, як видно, ви й не думали дотримуватися своєї обіцянки.

— Ні, що ви! Я збиралася все пояснити Річардові й попросити його піти звідси. Як я можу не послухатися Александра, він такий добрий до мене.

— Добрий! — вражено прошептала Бланка. — Вона вважає його добрим!… Боже мій!…

— Якщо ми розповімо їй зараз, — тихо промовив Ернан, — почнеться істерика. А тим часом наближається розв’язка… — Він підвівся з канапи. — Пані ґрафівно, пане бароне. Можливо, моя пропозиція видасться вам вельми дивною, але я просив би вас найближчу годину, максимум півтори, провести в покоях пані Бланки.

Жоана відняла руки від обличчя і здивовано втупилася в Шатоф’єра.

— Але навіщо? Я не розумію… — Вона повернулася до Бланки. — Кузино! Хоч ти поясни мені, що все це означає?

Обмінявшись з Ернаном швидкими поглядами, Бланка підійшла до Жоани, опустилася перед нею навпочіпки і взяла її руки в свої.

— Хуаніто[48], — лагідно і водночас твердо заговорила вона. — Коли я скажу тобі, що так треба, ти послухаєшся мене? Не ставлячи ніяких запитань, не вимагаючи ніяких пояснень — просто тому, що я так хочу, що я вважаю це необхідним. Зроби так, як радить пан де Шатоф’єр. Ну!

Жоана згідно кивнула. Вона була дівчина слабовільна, нерішуча, особливим розумом не відзначалася і звикла плисти за течією, підкоряючись тим, хто сильніший за неї; тому розумна, вольова та владна Бланка мала на неї величезний вплив.

— От і добре, серденько. Згодом ми неодмінно все тобі розповімо, а поки нехай пан де Шатоф’єр проведе тебе й барона до моїх покоїв.

Тим часом Ернан відвів Гамільтона убік і видобув з-за вилоги камзола пергаментний сувій.

— Сподіваюся, ви читаєте ґалльською, бароне?

— Так.

— А пам’ятаєте, що трапилося з фортецею шейха Ель-Батіха, коли наші розвідники влаштували пожежу в її пороховому льосі?

— Звичайно, пам’ятаю. Вся фортеця злетіла в повітря. Та до чого ви хилите?

— А ось до чого, — сказав Ернан, сунувши Гамільтонові в руки сувій. — Коли ви прочитаєте ґрафівні те, що тут написано, з нею трапиться щось на зразок вибуху. І я переконливо прошу вас, бароне: ввійшовши до покоїв пані Бланки