Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

утік [від нього]. Кок-Тонли наздогнав його і захопив у нього сімсот кибиток. [Огурджік] з трьомастами кибитками утік і пішов у Мангишлак; три роки він пробув у місці, що називається Карахан. Кок-Тонли не знав, куди пішов Огурджік. Через три роки, почувши [про Огурджіка], він вирушив у похід. Огурджік, дізнавшись, що він вирушив у похід, разом із своїм ілем врятувався втечею і пішов до Балханських гір.

Ось тартим, який заспівав тоді Огурджік:

Врятувавшись втечею від хана канклів, я вирушив на південь, Пройшовши поля і степи, обійшов я зі сходу [те] місце, Я наказав виступити в дорогу тим, хто знає поля і землі; Я зробив зручною дорогою дві обвіяні вітрами і вкриті снігом вершини (?) Хутром, хутром устелив я… поля. Спиною повернувшись до супротивника, я підтягнув мої сили; На своєму рябому коні проїхав я по гірській дорозі. Я заснував юрт від Кабакли до Алета (Алта), Коли, зчинивши шум, слідом за мною підійшли вороги; З головою, [наповненою] турботами, я наказав тугому лукові взятися за справу. За кров і гнів – перемога! На стріли я пролив кров, На гострий булат, [який], якщо ударить, – разить, я наказав прив'язати стяг. Діставши свій меч, я нахилявся, – і викопував колодязь. Перезимувавши в долині, пролітувавши у степу, я перейшов гірський ланцюг. Коли він напнув свій лук, я прибув до чорної гори (?). Який би гурт людей не влаштовував той, я був присутній там. Так як вони принесли золотоокого зайця (?). Я [замість] усіляких різних тамг дам ніжку гусака (?).

У Кара-Газі-бека було чотири сини: перший – Огурджік-алп, другий – Суварджік, третій – Дудик, четвертий – Кабаджик. Про нащадків цих чотирьох, про кожного окремо, якщо на те буде воля божа, ми [ще] розкажемо.

У Огурджіка було шість синів; кожні двоє з них були близнюками: вони тричі, один за одним народжувались двійнями. Імена їхні такі: Берді і Бука – одна двійня, Авсар і Кусар – друга двійня, Яджи/Иаджи/ і Дінглі – третя двійня.

У Берді було двоє синів: одного звали Кулми, другого – Кулхаджі. Нащадки Кулми – ілі Йомут і Калтак.

І у Йомута[211] було двоє синів: одного звали Озлі-Тимур, другого – Кутлу-Тимур. А у Озлі-Тимура було три сини; імена їхні наступні: Іса, Муса і Бахрамшах. І у Кутлу-Тимура було три сини; імена їхні наступні: Джуни, Шіран і Куджик.

У Арсарі-бая,[212] сина Кул-хаджі, було три сини: Інал-Газі, Зейнал-Газі і Мустафа-Газі. У Інал-Газі було двоє синів: одного з них звали Тура, другого – Сокман. Лайна і Джаршанки – нащадки цих двох [синів Інал-Газі]. Нащадки Зейнал-Газі – Кара і Бакаул. Нащадки Мустафа-Газі – Улуг-тупа[213] і Гунеш. Нащадки Бука – Ічкі-салори – внутрішні салори.[214]

А ще в одному творі (нама) так сказано. У салорському ілі був чоловік на ймення Енкеш. Дружину його звали Джаджакли. Ім'я їхнього сина було Казан-Салор, якого називали