Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Коли він приїхав на моє весілля, то проводив дні, полюючи на оленів, а ночі — у її ліжку.

Навіть не сумнівайся: я здавався страшенно розгніваним і глибоко скривдженим, коли вона втекла від свого покровителя-короля. Я дійшов навіть до того, що написав їй листа з вимогою, аби вона повернулася. Я покладався на те, що Джеймс не буде мені мститися, адже я начебто нічогісінько не знав про всі ті пристрасті. І я переміг, тату! Я переміг!

— Боже, Джеммі! — у голосі Патрика Леслі бриніло захоплення. — Ти просто незрівнянний!

— Я сам обміркував кожну дрібничку щодо маминої втечі, — гордо повідомив Джеммі. — 3 нею поїхали Сьюзен із молодшою сестрою. А ще Коналл і з п’ять десятків хлопців із Ґленкірка, що подалися на пошуки пригод.

— Вона щаслива, Джеммі?

На мить очі Джеймса Леслі сповнилися ніжністю. Поглянувши на свого батька, він подумав: «Ти просто бовдур, що втратив її!»

— Так, — відповів він просто. — Вона дуже щаслива.

Патрик Леслі зітхнув.

— Я мав би відпустити її з Френсісом, іще коли його вигнали, але король надто вже твердо вирішив, що, якщо вже він не може її отримати, то не отримає і його вічний суперник Босвелл. Це мало не розбило їй душу, і я розумію, що, якби не дитя, яке вона носила під серцем, вона б просто померла.

Якусь хвилину він помовчав, занурившись у спогади, а потім запитав:

— А що з моїми дітьми?

Джеймс усміхнувся.

— Мама дала нам указівки, перш ніж поїхати. Я побрався з Беллою Ґордон, як ви удвох і бажали. Бесс вийшла заміж за брата Белли Генрі. У мене тепер два хлопчики, а в Бесс — хлопчик та дівчинка. Син мого дядька з Ґрейгевена помер, і мати домовилась зі своїм братом, що Колін одружиться з найстаршою з його дівчат і стане новим господарем Ґрейгевена. Роббі ж тим часом побереться з наймолодшою дочкою Ґрейгевена. Мама забезпечила йому прибуток і власний маєток, тож він зможе бути цілком незалежним. Аманда стане наступною графинею Сайтена. Вона вийде заміж у грудні. А маленька Мораґ побереться з молодшим сином Гантлі Малкольмом і отримає величезний посаг, до якого входить навіть її власний будинок.

Патрик кивнув.

— Вона все чудово вирішила зі старшими дітьми, Джеммі. А що з молодшенькими?

— Коли Джеймс Стюарт вирішив усе забути й це стало цілком безпечно, я відправив їх до батьків.

Якусь хвилину Патрик Леслі помовчав. Потім він перепитав:

— То кажеш, Ян і Джейн — не мої нащадки? їхній батько — також Босвелл?

— Так. Мама так мені сказала. Я все одно ладен був піклуватися про них і виростити їх як Леслі, але щойно мама з лордом Босвеллом облаштувалися, повідомили, що хочуть забрати своїх дітей.

Джеммі вдивлявся в сумне обличчя Патрика.

— Ти втратив її дуже давно, батьку. І в моєму серці немає ні крихти осуду до неї. Це ти розтоптав її кохання. Негоже тобі тепер скаржитися, тату.

Четвертий граф якусь мить помовчав.

— Ти все знаєш, так? Усю ту історію.

— Так, хоча, коли вона мені її розповідала, половину слів витратила на те, щоб виправдати тебе й твої вчинки.

Кілька хвилин двоє чоловіків посиділи в тиші. А потім Джеймс Леслі знову заговорив:

— Тебе не було п’ять років, батьку. Невже ти сподівався повернутись і побачити, що тут нічого не змінилося? Де ж ти був, що не міг повернутися до нас раніше, і як ти зрештою втрапив сюди?

Патрик Леслі простягнув свій келих.

— Іще віскі, парубче. Це одна з речей, яких немає в нас у Новому світі і за якими я страшенно сумую.

І коли його син наповнив келих, Патрик із задоволенням відпив, а потім заговорив:

— «Галантний Джеймс» відплив із Літа двадцять сьомого березня 1596 року. Ми швидко пройшли Північним морем та через Ла-Манш до Атлантичного океану. Наступні кілька тижнів пливли на захід та північний захід під чистим небом, із сильними вітрами та спокійним морем. А потім раптово нізвідки нас заскочив шторм. Я за все своє життя бачив багато страшних штормів, Джеммі, але такого — і близько! Якось — самому Богові відомо, як, — ми втримали судно на плаву. В одну мить зелена, неначе льодяна хвиля заввишки з невеличку гору кинулася на нас із бурхливого моря. Я встиг ухопитися за канат, прив’язаний до щогли, але половину команди змило за облавок цією смертельною хвилею.

Коли шторм нарешті вщух, ми непоправно збилися з курсу, хоча я лише за кілька днів дізнався, як далеко нас занесло. Корабель — точніше те, що від нього залишилося, — був понищений ущент. Ми б загинули на ньому, якби нас не взяло на буксир іспанське судно.

Спочатку їм здалося, що ми англійці, і вони вирішили, що слід повбивати єретиків. На щастя, я володію чистою кастильською іспанською. Нехай це буде для тебе уроком, Джеммі. Якщо добре знаєш іноземні мови, завжди виберешся з будь-якої скрути!

Я пояснив капітанові наших рятівників, що ми не англійці, а шотландці й не протестанти, а католики. Я навіть згадав дядька Чарльза, абата, і мого дядька Френсіса, що зараз помічник самого Папи Римського. Капітана Веласкеса це дуже вразило, а коли він побачив медалі на наших шиях, остаточно повірив нам.

— То де ж ти був, батьку?

— Шторм відніс нас на південь, Джеммі, на той краєчок континенту, який іспанці називають Флоридою. Нас допровадили в невеличке містечко під назвою Сент-Оґастин і багато місяців протримали там.

Уже згодом я дізнався, що вони швидко з’ясували, хто я насправді такий, відрядивши посильного до Единбурга. Але кузен Джеймі написав у відповідь іспанському губернаторові в Сент-Оґастин, що мені не слід шкодити, але варто затримати якомога на довше. Либонь, він сподівався так міцно поєднатися з Кат, щоб, коли я повернуся, нам обом довелося прийняти волю короля. — Патрик Леслі зітхнув: — Малий виродок! — і провадив далі: — Хоча ми вважалися полоненими, з нами поводилися, мов із королями. У мене був свій власний маленький будиночок, і про тих кількох людей із команди, що вижили разом зі мною, теж піклувалися дуже гідно. А згодом, помітивши, що я надто вже неспокійний, мені дозволили виїжджати на прогулянки разом із моїми поневолювачами.

Боже, Джеммі! Який же він, той Новий світ! Широченна земля, просто безкрая, і різноманітна неймовірно! Гори! Пустелі й величні ліси з безліччю, дерев. Це багата земля, мій сину.

— Тому ти досі тут і не з’являвся, батьку?

— Що?

— П’ять років, батьку. Тебе не було п’ять років!

Патрик Леслі, здавалося, навіть