Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

— Рознеси там все. Склади протоколи. І не забувай, що мої накази не обговорюють.

— Слухаюсь, сер, — відповів Фіск.

Ед зачинив двері і натиснув кнопку селектора.

— Доне, давай мені сюди Лакса і Ґейслера.

— Так, сер, — голосно відповів Клекнер. — Капітане, вони обидва злі до чортиків, — додав він пошепки, — просто попереджую.

Ед відчинив двері. Ґейслер і Лакс рішучою ходою увійшли до кабінету.

Ніяких рукостискань.

— Чесно кажучи, той обід, яким нас почастували, навіть сотої частки суми, яку доведеться викласти доктору Лаксу за мою присутність, не покриє. Я вважаю обурливим той факт, що він, прийшовши сюди з доброї волі, змушений чекати так довго.

— Вибачте мене, — посміхнувся Ед. — Я отримав підготовлену вами заяву і фактично не маю питань до містера Лакса. Хочу вас лише попросити про одну послугу й гарантую, що зможу за неї гідно віддячити. А щодо вашого рахунка містеру Лаксу — надішліть його мені, містере Ґейслер. Ви знаєте, я можу собі це дозволити.

— Ваш батько — точно може. Продовжуйте, будь ласка. Ви нас заінтригували.

— Докторе, ви чудово знаєте про мої зв’язки, — сказав Ед Лаксу, — а мені добре відомо про ваші. Так само мені відомо, що до вашої практики в закону питань немає. Допоможіть мені, і я обіцяю вам свою дружбу.

— «Дейлі Ньюс» запевняє, що вам кінець, — відповів Лакс, чистячи нігті скальпелем.

— Вони помиляються. Петчетт і героїн, докторе. Мені вистачить чуток, ваші джерела мене не цікавлять.

Ґейслер із Лаксом відступили до дверей і почали перешіптуватися.

— Я чув, що Петчетт пов’язаний з дуже серйозними людьми, — нарешті сказав Лакс, — які хочуть встановити контроль над ринком героїну в Лос-Анджелесі. Як ви знаєте, він чудовий хімік і вже багато років працює над новим наркотиком. Гормональні, антипсихотичні засоби — суміш буде що треба. Я чув, що героїн із його витвором і поруч не валявся, а також я чув, що він нарешті готовий його виробляти й продавати. Я своє сказав, капітане. Джеррі, зловіть його на слові, а потім надішліть йому мій рахунок за сьогодні.

Неважливо, професіонали це зробили чи напівпрофесіонали, — усі нові ниточки вели тепер до героїну. Ед зателефонував Бобу Ґаллодету, залишив повідомлення його секретарці: «Здається, у нас прорив у справі «Нічної сови». Подзвони мені». Ед зачепився поглядом за фотографію на столі: Інес із його батьком в Ерроугед. Він набрав Лінн Брекен.

— Алло?

— Лінн, це Екслі.

— Боже, привіт.

— Ти не пішла до Петчетта, так?

— А мала піти? Ти на це сподівався?

— Лінн, я хочу, щоби ти поїхала з Лос-Анджелеса, — відповів Ед, перевернувши знімок догори ногами, — на тиждень або близько того. У мене є будиночок на озері Ерроугед, поживеш там. Їдь сьогодні ж.

— Пірс…

— Я поясню тобі все пізніше

— Ти приїдеш туди?

Ед переглядає свій сценарій, написаний для Вінсеннса.

— Як тільки закінчу тут з однією штукою. Ти бачила Вайта?

— Він приїхав, потім поїхав, і я не знаю, де він зараз. З ним все гаразд?

— Так… Ні, чорт, я не знаю. Зустрінемося у «Фернандо» на озері. Це поруч із моїм будиночком. Скажімо, о шостій?

— Чекатиму.

— Мені здавалося, тебе буде важче переконати.

— Я вже сама себе багато в чому переконала. Якщо я поїду — все стане набагато простіше.

— Чому, Лінн?

— Бо казочці кінець. Як по-твоєму, чи можна іноді мовчання розцінювати як героїчний вчинок?

Розділ 63

Бад прокинувся у «Вікторії». За вікном заходило сонце — він проспав півночі і цілий день. Протер очі, проганяючи із думок обличчя Спейда Кулі. Раптом відчув запах сигаретного диму й побачив Дадлі, що сидів біля вхідних дверей.

— Жахіття мучать, приятелю? Ти кидався уві сні.

Так, жахіття: