Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

усвідомлює такої зміни, за якої порушився патерн. Дослідник це

усвідомлює, а воно замислюється, і завдяки тому, що воно

замислюється, воно шукає, а завдяки тому, що воно шукає, дослідник переступає свої межові умови, й воно знищує

дослідника.

Воно вибудовує дослідника.

Щось знає.

Дослідник вагається. Порушився якийсь патерн, а воно того

порушення патерну не усвідомлює, хоча якась його частина це

усвідомлює. Якась його частина хапається за ту зміну й

намагається сказати дослідникові. А дослідник зупиняється.

Його думки обережні, як у чоловіка, що переходить мінне поле.

Дослідник вагається, він знає, що якийсь патерн порушився.

Порушує його трохи дужче. Те мертве місце стає краще

визначеним. Воно вихоплюється — і не вбиває дослідника.

Дослідник пересягає свої межові умови — і воно дослідника не

вбиває. Дослідник розглядає той мертвий простір, його

структуру,

те

вихоплювання,

те

вихоплювання,

те

вихоплювання.

Дослідник облизує свої губи, але він не має рота. Він надягає

капелюха, але не має капелюха. Він бажає, у віддалений спосіб, випити пива, але він не має ні тіла, ні бажань. Він звертає свою

увагу на той мертвий простір, на світ, на те, як ви розв’язуєте

нерозв’язні проблеми. Як ви знаходите речі, яких там немає. І

що стається, коли ви їх знаходите.

Розділ тридцять четвертий. Голден

— Згода. А ти бережи мого корабля. Голден кінчив зв’язок!

Він вимкнув зв’язок із «Росинантом» і, зітхнувши, притулився спиною до стіни тієї інопланетянської вежі. Але в

цьому Голден припустився помилки. Після того планетарного

вибуху дощ лив безперестанку, дарма що саме цього дня

перейшов у мжичку, тож вода й досі стікала по зовнішніх стінах

вежі. Й, на лихо Голденові, потрапляла йому за комір, а далі по

спині й у штани.

— Погані вісті? — запитав Еймос. Механік стояв за кілька футів

від свого капітана, притримуючи однією рукою каптур свого

дощовика, аби не заливало дощем йому обличчя.

— Коли б не було поганих, — відказав Голден, — то й ніяких

узагалі вістей не було б.

— А які останні?

— Того шатла з речами першої необхідності збили оборонні

системи планети, — повідомив Голден. — А ці, схоже, активувалися по тому, як вибухнула планета. І дотримуються

вони узвичаєної своєї програми: «висока енергія є небезпека».

— То це схоже на те, що була вчинила брамна станція тоді, коли ми перебували у повільній зоні, а станція Медіна все ще

була бойовим кораблем! — сказав Еймос.

— Згадуєш добрі давні дні? — гірко перепитав Голден. — Атож.

Схоже.

— То що? Хай усі повимикають свої реактори, як зробили тоді

ми?

— Здається, ця оборонна мережа вдалася до якоїсь нової

витівки. Випередили нас у цьому: зробили реакцію

термоядерного синтезу неможливою.

— Та ви що, глузуєте з мене? — вигукнув Еймос, а тоді

реготнув, неначе гавкнув. — Вони тямлять, як це зробити?

— Якщо ми не придумаємо, як нам отримувати згори, з орбіти, речі першої знадоби, я швидше помру з голоду, ніж доконає

мене рак.

— Авжеж, — закивав Еймос головою, — отакий вийде плюс: не

вмер Данило — болячка задавила!

— Ті люди, що на орбіті, ще менше протягнуть. Алекс гадає: днів десь за десять ми, можливо, побачимо, як і «Ізраель», і

«Барба »попадають з орбіти. А ми на той момент так ослабнемо

з голодухи, що навіть не зможемо помилуватись, як усі, що

тільки є в сонячній системі, ласощі посиплються з неба

вогняним дощем, приправлені особливим чуттям іронії.

— А ще ж разом із тими кораблями, — мовив Еймос, стенувши

плечима, — гинутимуть і всі наші друзі.

— Ага, і це також.

Голден міцно заплющив очі й так стис перенісся, щоб аж

заболіло: сподівався, що біль підкине ясних думок у голову. Але

цього не сталося. Одна лиш думка пекла мозок: як Наомі

падатиме й горітиме разом з