Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

довіку невигубний рід страждань. Та й незалежно від цих учень, просто глибший аналіз легко розкриває тут нерівність між Стражданням і Радістю. Бо, міркував Ахав, тоді як навіть у найбільших земних утіхах чаїться щось незначуще й дрібне, на дні всіх духовних мук лежить таємнича значущість, а в деяких людей - навіть неземна велич, і цього очевидного висновку не спростує й найприскіпливіший розгляд. Простежуючи генеалогію цих високих мук смертної людини, ми врешті дійдемо до первородства богів, яке не має джерел; отож перед лицем усіх радісних сонць, що світять на сіножаті, та ніжнодзвонних гонгів-місяців, що осявають жнива, ми неминуче мусимо визнати: і самі боги не завжди бувають щасливі. Невигубна родима пляма смутку на чолі людини - це тільки знак скорботи того, хто поставив на ньому свій підпис.

Тут ми несвідомо виказали таємницю, яку, може, доречніш було б розкрити раніше - розкрити свідомо й більш відповідним способом. Поряд з багатьма незвичайними речами, що стосувались Ахава, для декого лишалося загадкою, чому він якийсь час - і перед відплиттям з Нентакіту, і опісля - так замикався в гідній тібетського далай-лами самотності, неначе шукав у ту пору безмовного притулку серед мармурової ради померлих. Те пояснення, яке натяками пустив у обіг капітан Пелег, аж ніяк не видавалося достатнім; а втім, у всьому, що стосувалося глибин Ахавової душі, кожне нове відкриття містило більше багатозначної темряви, ніж пролитого на таємницю світла. Одначе в цій справі - принаймні в цій одній - усе з’ясувалося. На дні його тимчасового відлюдництва лежала саме ота нещаслива пригода з ногою. Мало того: для дедалі вужчого, нечисленнішого кола людей, котрі з тої чи іншої причини мали привілей більш-менш легкого доступу до капітана,- навіть для цього несміливого гурточка згадана вище пригода, оскільки сам Ахав понуро мовчав про неї і не давав пояснень, лишалася сповитою в моторошну таємничість, не зовсім чужу світові духів і плачу. Тому вони, ревно дбаючи про капітана, домовилися по змозі таїти від інших те, що знали самі про цю пригоду, отож чутка про неї проникла на палубу «Пеквода» дуже нескоро.

Та хай уже там як - чи втручався в справи смертного Ахава отой незримий і незбагненний синод повітряних стихій або мстиві князі й владарі пекельного вогню, чи ні,- а в оцій останній пригоді з ногою він ужив простих і практичних заходів: покликав теслю.

І коли той майстер з’явився, капітан наказав йому, не зволікаючи, взятись до виготовлення нової ноги, а помічникам звелів надати в розпорядження теслі всі кістяні бруси та колоди з кашалотових щелеп, які назбирались на судні за час плавання, щоб він міг старанно вибрати найміцніший, тонкошаруватий матеріал. А коли це було зроблено, тесля дістав наказ вистругати ногу за наступну ніч, приробивши до неї й усі потрібні ремінці та пряжки - також нові, щоб не відчіпляти їх від старої ноги, яка втратила довіру свого господаря. Крім того, було наказано підняти з трюму все ковальське приладдя, яке досі лежало без ужитку, і коваль мав негайно викувати всі залізні частини, потрібні для ноги.

 

107
ТЕСЛЯ

 

 

Сядьте, немов султан на троні, серед місяців Сатурна й погляньте згори на окрему, відособлену, узагальнену людину. Вона здасться вам дивом, приголомшить вас своєю величчю й своєю недолею. Та коли ви поглянете з тої ж висоти на весь рід людський у його сукупності, найчастіше люди здадуться вам юрбою зайвих дублікатів - як сучасників, так і минулих поколінь. Одначе теслю на «Пекводі», хоча він і був вельми скромною постаттю і зовсім не являв нам зразка для високого узагальненого образу людини, аж ніяк не можна було назвати дублікатом; і тому зараз ми виведемо його на сцену власного персоною.

Як усі корабельні теслі, що ходять у плавання, а особливо ті, котрі плавають на китобійних суднах, він був - нехай тільки поверхово, чисто практично - обізнаний із багатьма ремеслами, близькими до його фаху: адже теслярство є первісним, широко розгалуженим стовбуром усіх тих численних ремесел, котрі тою чи іншою мірою вживають як матеріал дерево. Саме такий був і тесля на «Пекводі», але він, крім того, був надзвичайно вправний у майструванні чи лагодженні тисяч усіляких безіменних дрібниць, які раз по раз бувають украй потрібні на великому судні, що вирушило в три- або чотирирічне плавання по далеких і диких морях. Не кажучи вже про його майстерність у виконанні звичайних своїх обов’язків - латати пробоїни у вельботах, замінювати ушкоджений рангоут, підстругувати грубо обтесані весла, уставляти в палубу віконця, забивати нові гвіздки в обшивку бортів і взагалі робити всілякі речі, безпосередньо пов’язані з його фахом,- він був іще надзвичайно вмілий у всіляких начебто зовсім далеких від того фаху роботах - як корисних, так і вигаданих просто для забавки.

Єдиною великою сценою, на якій він розігрував усі свої численні ролі, такі розмаїті, був його верстак: довгий, грубо збитий, масивний стіл із кількома лещатами різних розмірів - як залізними, так і дерев’яними. Окрім тих днів, коли до корабля бували пришвартовані кити, цей верстак завжди стояв упоперек палуби, надійно принайтовлений до задньої стінки салотопні.

Коли якийсь нагель виявиться занадто товстим і не лізе легко в свою дірку, тесля затисне його в котрихсь із завжди готових до вжитку лещат і вмить обпиляє терпугом. Приб’ється на палубу якась заблукана суходільна пташка з барвистим пір’ячком, і її спіймають,- тесля з гладенько обструганих прутків китового вуса та поперечок з кашалотової кістки майструє для неї клітку в подобі східної пагоди. Хтось із веслярів звихне зап’ясток - тесля зготує примочку, що втамовує біль. Заманеться Стабові, щоб у його вельботі на лопаті кожного весла світилась яскраво-червона зірка,- тесля затисне кожне весло в найбільші дерев’яні лещата й акуратно вималює те сузір’я. Котромусь матросові забагнеться носити сережки з акулячої кістки - тесля проколе йому вуха. У іншого заболять зуби - тесля видобуде щипці й плесне долонею по верстаку - сідай, мовляв; та бідолаха безтямно пручається, хоч операція ще не закінчена,- тоді тесля, крутячи ручку, розводить дерев’яні лещата й показує матросові, щоб той уклав свою щелепу до них, коли хоче, щоб йому вирвали зуба.

Отже, той тесля був готовий до всього, але й до всього байдужий, і ні до чого він не мав пошани. Зуби для нього були шматочками кістки, голови - стеньговими блоками; самих