Алай - Коли курява спаде

знадобилося б років п'ятсот, ти знаєш? А то, мабуть, і ще більше, паничу. А ти кажеш, що час не поспішає!

Літописець погодився із словами управителя.

Мені нічого було сказати й нічого було робити, тож я пішов вулицею до корчми випити горілки.

Власник корчми вже доволі добре мене знав, однак його ім’я до сих пір мені було невідоме. Я давно казав йому, що наші відносини з ним не схожі на відносини месників. Він відповів, що їхня помста спрямована на туси Мерці, а не на панича, який займається на кордоні торгівлею, збирає з ринку податки й відкрив банкірський дім.

— Однак настане день, коли я стану туси, — зауважив я.

— Ну от тоді ми й будемо тобі мститися, — розсміявся він, — але до того часу ще дуже далеко.

Людям, які тут живуть, властиво сприймати ось-ось очікувані події як дуже далекі. Я запитав його, чи відчуває він, що час біжить дедалі швидше?

— Тільки погляньте! Час! Панич почав турбуватися про час! — посміхнувся корчмар.

У його мові відчувалася справжня насмішка, тож я, звичайно, плеснув горілкою йому в обличчя. Тоді він сів і залишався певний час нерухомо, хотів щось сказати, однак чомусь не міг, ніби в нього виникла проблема з головою і це заважає йому висловитись. Нарешті він витер горілку з обличчя й сказав:

— Так, час тепер іде швидше, ніж раніше, ніби хтось підганяє його батогом.

41. Повільно й швидко

Дні на кордоні минали безтурботно.

Усі ці роки я мешкав в одній і тій самій кімнаті. Прокидаючись щодня, я бачив одну й ту саму стелю, тож навіть із закритими очима чітко уявляв кожний візерунок дерев’яного різьблення вгорі. За вікном завжди була та сама горбиста земля. Я бачив звідти тисячі ранків і тисячі вечорів, тож прокидаючись так щодня від сонячного проміння, що світило крізь одне й те саме вікно, я виявив, що ті два моїх давніх питання більше не турбують мене.

Не пам’ятаю вже, коли сталась та подія — два чи три роки тому.

Того ранку Тхарна дивилась на мене допитливим поглядом, спираючись однією рукою на подушку. Побачивши, що я прокинувся, вона лягла ще нижче, допитливо зазираючи мені в очі. Її груди ковзнули по моєму обличчю, і в ніс ударив сильний запах жінки. Вона продовжувала дивитися мені в очі, ніби могла через них побачити моє тіло всередині. Я ж відчував тільки запах її тіла. Вона спала зі мною в одному ліжку вже так багато років, однак я ніколи не звертав уваги на те, що вранці, коли у вікно проникає сонячне проміння й падає на ліжко, її тіло може набувати такого зворушливого запаху, їй не потрібно було парфумів, від неї й так гарно пахло. Однак зазвичай вона використовувала багато ароматів, тож я думав, що її тіло смердить так само, як і в інших жінок.

Від запаху тіла Тхарни в людини голова йшла обертом і мозок закипав. Я почав часто й сильно дихати, ніби хтось раптом стиснув мою шию й почав душити. Тхарна засміялась, і її обличчя почервоніло. Одна її рука, мов змія, ковзнула по моїх грудях на живіт і накрила мого твердого й гарячого братика. Я подумав, що він обпече їй руку, однак вона здригнулась і вимовила: «Хе!» Після того її тіло почало пашіти жаром. Тхарна була вправним вершником. Тож опинилась на мені дуже легко, мов сіла на коня. І помчала разом зі мною до далекого небокраю, піднімаючись і опускаючись, ніби дійсно мчала на коні.

Я не розумів, що це проносилось перед моїми очима — справжні речі чи лише кольорові бульбашки. Я почув, що кричу, як баский кінь.

Вершник на коні теж кричав.

Потім і вершник і кінь упали. Нас склеював піт, однак потім він висох. З вулиці у віконне скло билися декілька бджіл і дзижчали.

— Ми зовсім забули про твої питання, — сказала Тхарна, притиснувши свої губи до мого обличчя.

— Я знаю, де я, і я знаю, хто я.

Тхарна рвучко сіла на ліжку, і її обличчя та груди зворушливо засвітились у вранішньому світлі. Вона голосно запитала:

— Знаєш, хто ти?

Я вистрибнув з ліжка, став на килимі й голосно відповів.

— Де ти?

— У місці, де очікую на престол туси!

Тхарна теж вистрибнула з ліжка, відкинувши головою ковдру, і ми ще півдня пролежали голими, обнявшись, на килимі. Саме того дня вона пообіцяла, що більше не їстиме протизаплідних пігулок. Я спитав її: а якщо я дійсно дурень, що тоді? Я запитував цілком щиро.