Кейт Мосс - Гробниця

Раніше вона гадала, що навіть коли доктор О’Доннел мала рацію й на дорозі після аварії дійсно було авто Джуліана Лоуренса, то останній міг просто не зупинитися, щоб надати допомогу. Однак тепер припущення Хола аж ніяк не здавалося маячнею.

Мередіт знову зробила крок назад.

— З хвилини на хвилину тут буде Хол, — сказала вона.

— Ну то й що?

Мередіт озирнулася, прикидаючи, чи вдасться їй утекти. Вона була набагато молодшою та здоровішою. Проте їй не хотілося полишати на землі скриньку Леоні з шитвом. Окрім того, навіть якби Джуліан Лоуренс гадав, що вона просто намагається залякати його розмовами про вовків, вона справді-таки бачила в лісі якусь небезпечну істоту, хижака, що крався по краю галявини якраз перед приходом Джуліана.

— Віддайте мені карти, і я не заподію вам лиха, — сказав він.

Мередіт відійшла ще на один крок.

— Я вам не вірю.

— Гадаю, це не має значення, вірите ви мені, чи ні, — мовив Джуліан, а потім, наче вжалений, раптом заволав: — Віддай карти!

Мередіт позадкувала, притискаючи карти до грудей. І тут вона знову почула той самий запах'. Він був дужчим, аніж першого разу, нудотний сморід тухлої риби й іще більш проникливий запах вогню та диму.

Та Лоуренс не сприймав уже анічогісінько, крім карт, що їх тримала Мередіт. Він підходив дедалі ближче й уже простяг руку.

— Геть від неї!

Мередіт і Джуліан різко обернулися — з лісу до свого дядька з криком кинувся Хол.

Джуліан пригнувся, розмахнувся й сильно вдарив правицею Хола в підборіддя. Застуканий зненацька, Хол упав, і з його носа та рота бризнула кров.

— Холе! — скрикнула Мередіт.

Він хвицьнув дядька ногою й поцілив у коліно. Джуліан захитався, проте не впав. Хол натужно підвівся, однак Джуліан, хоч і був старший та огрядніший, добре бився й завдавав Холові більше ударів, аніж той йому. До того ж дядько мав швидшу реакцію. Він знову збив Хола з ніг, а потім склав разом долоні й щосили вдарив ними племінника ззаду по шиї.

Мередіт кинулась до скриньки, сховала в неї карти й підбігла до непритомного Хола, котрий лежав на землі.

Джуліанові більше не було що втрачати.

— Дайте мені карти, міс Мартін.

І знову порив вітру, і знову сильний запах горілого. Цього разу й Лоуренс почув його. На мить у його очах відбилися збентеження й тривога.

— Якщо доведеться, то я вас уб’ю, — сказав він таким невимушеним тоном, що в щирості його слів сумніватися не доводилося. Мередіт не відповіла. Тепер мерехтіння уявних свічок на стінах гробниці почало перетворюватись на язики помаранчевого та золотистого полум’я. Гробниця починала палати. Чорний дим лизькав кам’яні плити й ширився по галявині. Мередіт здалося, що вона чує, як від жару тріщать і плюються фарбою гіпсові святі. Віконне скло з дзенькотом випало назовні, а металеві рами погнулися від високої температури.

— Хіба ви не бачите? — скрикнула Мередіт. — Невже ви не бачите, що відбувається?!

Вона помітила, як на обличчі Лоуренса промайнула тінь тривоги, а потім у його очах спалахнув невимовний страх. Мередіт обернулась, але надто повільно, щоб чітко все роздивитися. Повз неї, химерно смикаючись, пронісся якийсь звір із чорною кошлатою шерстю та стрімко стрибнув, відштовхнувшись задніми лапами.

Лоуренс заверещав.

Охоплена жахом, Мередіт побачила, як Джуліан упав і поповз по землі на спині, вигинаючи її, наче якийсь великий потворний краб. Він здійняв руки, немов борючись із якоюсь невидимою істотою, гамселив кулаками повітря, волав, що хтось роздирає йому обличчя, очі, рот. Учепившись собі в горлянку, Лоуренс шарпав себе за шкіру, ніби намагаючись звільнитися від чиєїсь міцної хватки на своєму горлі.

А Мередіт відчула шепіт, і в її голові зазвучав, пульсуючи та відлунюючи, інший голос, не схожий на голос Леоні. Цей голос був грубіший та дужчий. Слів вона не розібрала, але значення збагнула.

Fujhi, poudes; Escapa, non.

Ти можеш бігти, але втекти не зможеш.

Вона побачила, що сили покинули Лоуренса, і він завалився на траву.

І на галявині відразу ж запала тиша. Мередіт озирнулась. Вона стояла на рівній ділянці землі, зарослій травою. Не було більше ні полум’я, ні стін, ні запаху могили.

Хол заворушився та сперся на руку. Приклавши другу руку до обличчя, він потім прибрав її та підніс до очей. Долоня була мокрою й липкою від крові.

— Що тут, у біса, сталося?

Мередіт підбігла до нього й обхопила руками.

— Він ударив тебе. І ненадовго забив памороки.

Хол кліпнув очима, потім обернувся й поглянув туди, де лежав його дядько. Його очі широко розкрилися від подиву.

— Невже це ти…

— Ні, — похапливо відповіла Мередіт. — Я до нього й пальцем не торкнулася. Не знаю, що сталося. Він стояв, і раптом — раз!.. — Вона затнулася, не знаючи, як описати Холові те, що вона недавно бачила.

— Серцевий напад?

Мередіт схилилась над Джуліаном. Його обличчя було біле наче крейда, а губи та ніс посиніли.

— Він іще живий, — сказала вона, витягуючи мобільник із кишені й кидаючи його Холові. — Зателефонуй. Може, швидка встигне.

Хол спіймав телефон, проте номер набирати не став. Мередіт уловила вираз його очей і збагнула, про що він зараз думав.

— Не треба, — тихо й лагідно мовила вона. — Тільки не так.

Він затримав на ній погляд, і в його очах відбилися біль утрати й пристрасне бажання помститися дядькові зате, що він скоїв.

Чарівник, що має владу над життям і смертю.

— Зателефонуй, Холе.

Іще якусь мить питання висіло на волосинці. Потім Мередіт спостерегла, що погляд Хола затьмарився, і він, нарешті, опанував себе. Справедливість, а не помста. Хол почав тицяти пальцем, набираючи номер.

Мередіт знову схилилась над Джуліаном, який був тепер зовсім не страшний, а навпаки — навіть викликав співчуття. Він лежав, розкинувши руки долонями вгору. На кожній були дивні позначки, схожі на цифру вісім. Вона приклала руку йому до грудей — і їй усе стало ясно. Джуліан більше не дихав.

Вона підвелась і розпрямилася — повільно, не поспішаючи.

— Холе.

Він підвів на неї очі. Мередіт похитала головою.

— Не треба. Надто пізно.

РОЗДІЛ 101

11 листопада, неділя

Одинадцять днів по тому, Мередіт стояла на узвишші над озером, спостерігаючи, яку землю опускають маленьку дерев’яну труну.

Це був малолюдний похорон. Вона та Хол, тепер — законний власник, а також Шейла О’Доннел, котра ще не повністю оклигала він удару Джуліана. Були також місцевий священик і представник мерії. Після нетривалих умовлянь міська влада дала