Agrafena - Примхлива мрія, Agrafena

– Ти ще маленька, щоб з тобою про таке розмовляти, – пожартував Рід. – І поки ти не спитала, звідки я це знаю, заздалегідь відповім – мені хотілося з'ясувати, з чого ти раптом вирішила приревнувати мене саме до неї. Ось мої знайомі трохи і простежили за красунею.

Автомобіль вирулив з університетського двору, і хлопець озирнувся.

– До Перелісівського?

– Ага, – підтвердила я, – відвеземо Олю.

Чоловік кивнув, повернув праворуч, і я в люстерку над лобовим склом зустрілася з його запитальним поглядом.

Відкинулася на спинку сидіння та заплющила очі. Нічого не бачу і думати нічого не хочу. Але якщо не бачу, ще не означає, що не чую.

– Як справи? – невимушено поцікавився чоловік.

Я тільки плечима знизала.

Машина з'їхала на узбіччя дороги та плавно припаркувалася.

Довелося очі розплющити. Пашка глянув на притихлу Гуторіну і спитав:

– Ольга, я так розумію, що виступити перед моїми друзями ти відмовилася. Чому? Я сам чув, як ви з Вікою разом співаєте. У тебе абсолютно приголомшливий голос.

Льолька зацьковано подивилася на мене.

– Пашо, припини зараз же! – обурилася я. 

– Мені просто цікаво, як можна, маючи такий чарівний голос, приховувати його від оточення? Невже тобі не хочеться, щоби всі тобою захоплювалися і заздрили? Чи тобі просто не подобається співати?

Ось хитрий лис!

– Подобається, – промимрила нерішуче Льолька, – дуже.

– Ось бачиш, кохана, твоя подруга згодна, – виніс вердикт блондин.

Гуторіна розгублено покліпала очима, не розуміючи, чому він зробив висновок, що вона погодилася.

– Ні, – нарешті видавила вона, – справа не в піснях, а в танці.

– А що з ним не так?

– А те, – подруга нарешті трохи взяла себе в руки, – що я не збираюся крутити голим задом перед незнайомими молодими чоловіками! Щоб вони там усі зі сміху попадали?

– А якщо не голим задом? І сміятися ніхто навіть не подумає, даю тобі слово. Образити мою жінку глузуваннями нікому навіть на думку не спаде.

– Паш, що ти задумав? – З цікавістю подивилася я на чоловіка.

– Ти добре пам'ятаєш, як прозвучав... прозвучала пропозиція? – Чоловік в останній момент замінив "наказ" на "пропозицію".

– Станцювати танець, – охоче відповіла я і запитливо подивилася на Ріда.

– Отож, – підтвердив він, – а про те, в чому танцювати, навіть не йшлося.

– Все одно, інших костюмів немає! – радісно повідомила Гуторіна.

– Раз сам танець заперечень не викликає, – підбив підсумок блондин, – залишилося знайти костюми.

Оце маніпулятор! Я дивуюся, як цей номер у Пашки зі мною не пройшов, і він стільки часу не міг мене вмовити зустрічатися з ним.

Ольга лише посміхнулася недовірливо. За два дні знайти щось потрібне просто нереально. У джинсах чи мініспідниці канкан не збацаєш.

Але вона не врахувала, що для співвласника фірми «Сейзен» та ще за підтримки іншого співвласника, немає нічого неможливого. Бо тільки тепер я здогадалася, про що говорили чоловік зі свекром сьогодні вночі. Костюми вже є.

У п'ятницю о десятій ранку ми вже всі були в повній бойовій готовності.

Ще напередодні ввечері ми з Павлом домовилися з батьками Льольки, щоб відпустили її на весь день. Попередили їх, що їдемо в гори, щоб розвіятися перед весіллям, і що там немає мобільного зв'язку, тож якщо не зможуть додзвонитися, нехай не хвилюються.

Мій чоловік завірив Валентину Володимирівну, що з Ольгою нічого поганого не станеться, і він особисто за цим простежить.

Анастасія організувала якусь довідку для Гуторіної, щоб виправдати її відсутність на лекціях. Я, зі свого боку, взяла з чоловіка обіцянку, що ніхто з перевертнів до Льольки ближче ніж на п'ять метрів не підійде. Вирішила підстрахуватися, на всяк випадок.

Думала, що найскладнішим буде пояснити подрузі спосіб пересування, яким ми збираємося скористатися.

Рід вважав, що це саме той особливий випадок, коли можна переміститися з нашого будинку прямо в маєток Верховного, і пішов налаштовувати портал. Я, намагаючись не сильно травмувати ніжну психіку Льольки, обережно попередила, що поїдемо не на машині і не на автобусі, а на зовсім невідомому їй виді транспорту, який миттєво доставить нас до місця призначення. Але це державна таємниця, тож нікому ні слова.

Очі Гуторіної спалахнули цікавістю.

– Правда? – захоплено видихнула вона. – здуріти!

Ось вам і ніжна дівоча психіка.

– Правда-правда! – Запевнила я. – Тобі сподобається. Ну що, ходімо?

Сумки з костюмами Пашка забрав із собою, нам залишилося лише прихопити плеєр та гітару.

Коли ми з подружкою вийшли у внутрішній двір Красіних, вона розчаровано озирнулася.

– Немає нічого...

– Ідіть уже, копуші, – прикрикнув Рід, що уже чекав нас в альтанці. Туди я і потягла подругу, яка озиралася по сторонах.

А за кілька секунд ми вже стояли на майданчику стаціонарного порталу у дворі Зейлі.

– О, боги, – простогнав Павло, потираючи вуха від вереску моєї подружки, – Ольга, я знав, що ти голосиста, але не настільки ж!

Льолька почервоніла й опустила очі.

– Вибачте.

– І годі мені вже викати!

– Добре.

Поки Гуторіна сором'язливо вивчала підлогу під ногами, не помітила, що присутній у приміщенні хлопець розглядає її з величезним інтересом. Красень-блондин з довгим волоссям, заплетеним у дрібні кіски, і нахабними зеленими очима мало не облизувався на мою подружку.

– Навіть не сподівайся, Талоре, – посміхнулася я. – Не для тебе.

– Чому це? – обурився перевертень.

– Дуже ти вертлявий.

– Вмієш ти, Вікторіє, настрій зіпсувати, – скривився Талор і попрямував до дверей.

– Так, вмію, – сперечатися навіть не збираюся.

Ольга, як мені здається, навіть не усвідомила, що мова йшла саме про неї. 

– Ходімо, – сказав Павло, підхопивши сумки, і повів нас за своїм другом до виходу з приміщення.