Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

без жартів! У мене немає ні зернини вівса!.. А взагалі-то, послухайте, я візьму із собою конячку… У неї відвалилася підкова… Зайду до коваля… І повернуся на коні… раніше… Ви все зрозуміли? Га?.. Нікого не впускайте! Второпали?.. — йому вочевидь було нудно з нами… І він хотів звалити… «Бувайте здорові!» — сказали ми… Він пішов повз нас зі своїм конем на повідку… Я бачив, як він віддаляється… Надходила ніч…

Ми сиділи зі старою в цілковитій мовчанці… Я дочекався, поки зовсім стемніє, і вийшов… за дровами… Вирвав з огорожі одразу три штахетини… І наколов з них трісок… Але вони сильно диміли… Були занадто сирі. Я сидів поруч зі старою… І був задоволений, що ми нарешті зігріємося. До повного комфорту було далеко! Доводилося мружити очі! Їх виїдав ядучий дим… Після розмови з журналістами вона опам'яталася… Але ще наче була трохи збуджена.

— Що ти думаєш про поліцаїв?.. Вони нічого нам більше не скажуть? Тобі не здається, що вони ще щось замислили?.. Ти чув, як вони мене допитували?.. Ти ж бачив усе… Ось так, ні з того ні з сього! О! Що ти думаєш з цього приводу? Га? Ну ж бо! Кажи!

— Які такі поліцаї?..

— Отакої! Як це які?..

— О! Бригадир, — це просто огрядний цап!.. Як він стушувався! Перед цими чиновниками!.. Одразу ж… Став тихше води, нижче трави!.. Місця собі знайти не міг!.. Йому нічого було сказати!.. Він нічого не бачив, цей поліцай!.. І про що йому було говорити?.. Журналісти ж сказали… Ви самі бачили!.. Й вони помітили… А вже вони добре знають цю контору! вони б нас попередили… Шепелявий їм не подобається… Це тільки припущення… Дурниця!.. І нічого більше!.. Вони не пішли б, як бовдури… якби вважали, що можуть нас забрати! О!.. Точно!.. Вони були б ще тут! Це ж очевидно!.. сорок два проти одного!.. Ви ж самі чули!.. Шепелявий! Коли він вийшов?.. Що він сказав іншим?.. «Це самогубство!..» І все! Це ж ясно як Божий день! Лікар теж у цьому переконався!.. Я чув, як він сказав маленькому поліцаю: «Знизу вгору, друже мій! Знизу вгору» Це точно!.. Без жартів!.. І ось! Не потрібно нічого вигадувати!.. Годі вже!..

— О! Мабуть, твоя-таки правда! — тихенько відповіла вона мені… Але вона ще й досі не була впевнена… Вона не дуже мені довіряла…

— Як вони його поховають? Спершу зроблять розтин? А потім? Навіщо? Га?!. Ти не знаєш? Може вони хочуть щось знайти?

— Цього я не знаю…

— Я б хотіла, щоб його перевезли в Монтрету… Але це надто далеко… Тому вони й повезуть його в Бове… Значить, похорон буде там!.. Я б воліла скористатися похоронним бюро… Я їх попрошу про це… Гадаєш, вони погодяться?

Цього я теж не знав…

— Я от думаю, скільки може це коштувати в Бове?.. Просто в каплиці?.. За найнижчим розрядом?.. Напевне, не дорожче, ніж в іншому місці. Ти знаєш, він не був віруючий, але все-таки… Його добряче помучили! Трохи почестей йому не завадить… Що вони ще збираються з ним робити?.. Вони що, і так не бачать?.. У нього ж нічого немає в тілі, у бідолахи!.. Оскільки все в голові… Це ж видно з першого погляду. Боже мій! Це просто жахливо… — вона знову почала скімлити…

— А! Фердінане! Любий мій!.. Коли я думаю, що вони могли припустити таке!.. О! О! Потім… Ти знаєш… Якщо вже вони тут були… вони б не стали особливо церемонитися… А я! Мені! Мені байдуже!.. Тепер… Але тобі? Ти розумієш, що все закінчено?.. Ти, мій бідний малий, то зовсім інша річ… Тобі потрібно захищатися!.. У тебе ще все життя попереду!.. Тобі набагато складніше!.. Ти тут ні до чого… Навпаки!.. Боже мій, навпаки!.. Буде краще, якби вони взагалі дали тобі спокій… ти поїдеш зі мною в Бове?..

— Якби я міг… я б поїхав… Але я не можу… Мені не можна їхати в Бове!.. Адже цей шепелявий сказав: «Ви маєте повернутися до своїх батьків!..» Він повторив це двічі!..

— О! Тоді не варто нариватися на неприємності!.. Йди, мій малий! Йди! А що ти робитимеш, як повернешся?.. знову шукатимеш щось нове?..

— Та мабуть!..

— Мені теж доведеться що-небудь підшукувати для себе… Звичайно, якщо вони мене відпустять… О! Фердінане! Варто мені про це подумати!.. — на неї найшло якесь натхнення… — Йди сюди… Я хочу тобі дещо показати!.. — вона повела мене на кухню… видерлася на стілець, по пояс залізла в якусь віддушину і почала нишпорити в кутку… Вона відсунула велику цеглину… Згори посипалася сажа… Вона почала торгати ще один камінь, зрушила його… витягла… а з дірки вона дістала банкноти… й кілька монет… Я нічого не знав про цей сховок… І Куртіаль, звичайно, теж… Там виявилося сто п'ятдесят франків і ще кілька монет по п'ять франків… Вона відразу ж впихнула мені п’ятдесятифранковий білет… А решту знову заховала…

— Я залишу собі сто франків і монети… Еге ж? Це мені згодиться на дорогу… і витрати на церкву… Якщо я пробуду там днів п’ять-шість… Це ж не може тривати довше?.. Мені вистачить!.. Як ти гадаєш?.. А ти? У тебе є адреси?.. Ти пам'ятаєш усіх своїх господарів?..

— Я зразу піду до видавця… — відповів я… — Спробую знайти що-небудь у нього…

Вона знову почала длубатися в дірі, дістала звідти ще луї і дала мені… Потім вона знову заговорила про Куртіаля… але вже не так збуджено…

— О! Знаєш, маленький мій Фердінане!.. Що довше я про це думаю… То більше я згадую, як він тебе любив… Він, звичайно, цього не показував… Ти ж його знаєш… Це було не в його натурі… Не в його природі… Він не любив нічого показувати… Він не був підлабузником!.. це ти добре знаєш… Але він весь час думав про тебе… У найкритичніших ситуаціях він мені часто це повторював!.. Усього тиждень тому!.. «Фердінан! Ти знаєш, Ірен, це людина, якій я довіряю… Він ніколи мене не зрадить!.. Він молодий! легковажний! Але цей хлопець вміє тримати слово!.. Він виконав свою обіцянку! І це справді так, Ірен! А це рідко трапляється!..» Я ніби чую, як він це говорить!.. О! Він цінував тебе!.. Він був твоїм найщирішим другом!.. Так! Повір мені!.. І все ж, бідолаха! Часом він бував підозріливим! він спізнав так багато горя!.. А як часто він помилявся! Двісті тисяч разів!.. І просто нерозумно іноді!.. Так, він міг і розлютитися!.. але ніколи він мені не сказав жодного кривого слова про тебе!..