Джо Аберкромбі - Раніше, ніж їх повісять

Шанка вже тричі підіймалися схилом, а вони тричі від них відбивались, і кожен бій був важчий за попередній. Шукач задумався, чи відіб’ються вони від шанка, коли ті прийдуть ізнову. У тому, що вони близько, він не сумнівався ніколи. Жодної хвильки. Його турбувало те, коли це станеться та скільки їх буде.

Із-поміж дерев він чув крики та вереск поранених союзників. Поранених було безліч. Коли вони прийшли останнього разу, один із карлів утратив руку. Ну, може, казати тут «утратив» було неправильно, бо її відрубали сокирою. Карл одразу після цього голосно репетував, але тепер мовчав і тихо, хрипко дихав. Куксу вони перев’язали ганчіркою та ременем, і тепер він дивився на неї таким поглядом, який інколи буває в поранених. Він, блідий і витрішкуватий, дивився на свій відрубаний зап’ясток так, ніби не міг збагнути, що бачить. Ніби це постійно його дивувало.

Шукач поволі підвівся й визирнув із-за впалого дерева. Унизу, в лісі, він бачив плоскоголових. Вони сиділи в тіні. Чекали. Неприємно йому було бачити, як вони там никають. Шанка або йдуть на тебе, поки їм не настає гаплик, або тікають.

— Чого вони ждуть? — прошепотів він. — Коли це кляті плоскоголові навчилися ждати?

— Тоді, коли навчилися битися за Бетода? — буркнув Тул і витер меч. — Зараз багацько всього міняється, і ніщо не міняється на краще.

— А коли це щось мінялося на краще? — прогарчав Доу трохи далі.

Шукач насупився. У нього в носі з’явився новий запах, схожий на запах вологи. Унизу, серед дерев, було щось бліде, що блідішало в нього на очах.

— Що то таке? Отой туман?

— Туман? Тут? — Доу різко, по-воронячому, зареготав. — У таку годину? Ха! Та ні, стривай...

Тепер це бачили вони всі: білий слід, що тримався мокрого схилу. Шукач ковтнув. У роті в нього було сухо. Він раптом став почуватися незатишно, і не лише від того, що внизу чекали шанка. Було щось іще. Туман повз угору крізь дерева, крутився довкола стовбурів і підіймався в них на очах. Плоскоголові почали рушати, пересуваючись неясними постатями в сірому присмерку.

— Мені це не подобається, — почув він голос Доу. — Це неприродно.

— Обережно, хлопці! — пролунав глибокий голос Тридуби. — Обережно!

У Шукача це вселило відвагу, та надовго цієї відваги не вистачило. Він захитався вперед-назад, відчуваючи нудоту.

— Ні, ні, — зашепотів Дрижак, ковзаючи очима туди-сюди, наче в пошуках виходу.

Шукач відчував, як стає дибки волосся на його руках, як у нього поколює шкіру, сильно стискається горло. Ним оволодівав безіменний страх, що тік пагорбом угору разом із туманом — прокрадався лісом, крутився довкола дерев, прослизав під стовбуром, за яким вони ховалися.

— Це він, — прошепотів Дрижак із великими, як дві розкриті халяви чобіт, очима та притиснувся до землі так, ніби боявся, що його почують. — Це він!

— Хто? — прохрипів Шукач.

Дрижак тільки хитнув головою та припав до холодної землі. Шукач відчув потужне бажання зробити те саме, але змусив себе підвестися й зазирнути за дерево. Щоб Іменитий злякався, як дитина в темряві, і сам не знав чому? Краще це зустріти, подумав він. І сильно помилився.

У тумані була тінь, надто висока й надто пряма, щоб бути шанка. То був великий, здоровезний чолов’яга, такий завбільшки, як Тул. Навіть більший. Велетень. Шукач потер хворі очі, думаючи, що це, певно, якась гра світла в мороці, але це було не так. Він, отой чоловік-тінь, підходив ближче та чимраз більше оформлювався, а що чіткіше його ставало видно, то сильнішим ставав страх.

Він, Шукач, уже давно й багато подорожував по всій Півночі, та ще ніколи не бачив такої дивної й неприродної істоти, як цей велетень. Одна його половина була вкрита великими пластинами чорної броні — металом із заклепками та кріпленнями, побитим і загостреним, шпичастим, кутим і спотвореним. Друга половина була здебільшого оголена, як не брати до уваги ремінців, поясів і пряжок, на яких трималася броня. Гола нога, гола рука, голі груди — на них усіх випинались огидні шматки та шнури м’язів. На обличчі в нього була маска, маска з подряпаного чорного заліза.

Він підійшов ближче, звільнився з туману, і Шукач побачив, що у велетня розмальована шкіра. Синя від крихітних літер. Він увесь, до останнього дюйма, був обмальований письменами. Зброї він не мав, але не був від цього менш страшним. Правду кажучи, від цього він був навіть страшніший. Він не бажав носити зброю навіть на полі бою.

— Бля, ради мертвих, — видихнув Шукач, і в нього від жаху відвисла щелепа.

— Обережно, хлопці, — пробурчав Тридуба. — Обережно.

Голос старого був єдиним, що не давало Шукачеві втекти від нього й не повернутись.

— Це він! — писнув один із карлів пронизливим, як у дівки, голосом. — Це Страховидло!

— Стули писок, бля! — пролунав голос Дрижака. — Ми знаємо, хто це!

— Стріли! — гукнув Тридуба.

Шукач із дрожем у руках прицілився у велетня. Зробити це чомусь було важко, навіть на такій відстані. Він зусиллям волі змусив свою руку відпустити тятиву, а тоді стріла відскочила від броні й полетіла в дерева, не завдавши жодної шкоди. Мовчун поцілив краще. Його стріла чітко влучила велетневі в бік, глибоко занурившись у його мальовану плоть. Він наче й не помітив. Із луків карлів полетіли нові стріли. Одна втрапила йому в плече, ще одна проштрикнула його величезну литку. Велетень не видав ані звуку. Він ішов далі, невпинно, як росте трава, і разом із ним ішли туман, плоскоголові та страх.

— Блядь, — пробурмотів Мовчун.

— Це диявол! — зарепетував один із карлів. — Диявол із пекла!

Шукач починав думати так само. Він відчував, як довкола нього зростає страх, відчував, як бійці починають вагатись. Відчував, як сунеться назад, майже про це не думаючи.

— Ну, гаразд! — заревів Тридуба глибоким і спокійним голосом, ніби зовсім не відчуваючи страху. — Рахую до трьох! На рахунок «три» ми наступаємо!

Шукач подивився на старого так, наче той з’їхав з глузду. Принаймні тут вони можуть сховатися за деревом. Він почув, як забурмотіли двоє карлів, без сумніву, думаючи приблизно те саме. Їм не дуже подобався такий план — кидатися з пагорба в велику юрбу шанка, посеред яких стоїть якийсь підозрілий велетень.

— Ти впевнений? — прошепотів Шукач.

Тридуба на