Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

Приголомшливо нахабний бізнес.

Ед перевірив через однобічні дзеркала, що там коїться в кімнатах для допитів. Фіск і фальшива Ева розмовляли; Клекнер із Йоркіном потягували пиво. Террі Лакс читав журнал, Джеррі Ґейслер щось наспівував. Лоррейн Мелвесі сиділа в камері сама, у клубах диму. Приголомшливо — жінка й справді як дві краплі води нагадувала Ріту Гейворт, навіть мала таку саму зачіску, що була в акторки у «Ґільді»!

Він вічинив двері камери. Ріта/Лоррейн підвелася, але одразу ж сіла і дістала нову сигарету. Ед показав їй записку Фіска.

— Будь ласка, ознайомтеся, міс Мелвесі.

— І що? — відповіла вона, пожовуючи губи, прочитавши написане.

— Ви це підтверджуєте чи ні?

— Говоритиму лише у присутності адвоката.

— У найближчі сімдесят дві години це вам не світить.

— Ви не маєте права так довго мене тут тримати!

З акценту можна було зрозуміти, що походить вона не з найблагополучніших районів Нового Йорку.

— Ну, не тут, але ми можемо перевести вас до жіночої в’язниці.

Лоррейн вкусила аж до крові ніготь.

— Ви не маєте права.

— Звичайно, маю. Шерон Костенца сидить у сусідній камері, так що завдаток за вас вона внести не зможе. Пірс Петчетт — під слідством, а ваша подруга Ева розповіла те, що тут написано. Вона заговорила першою, і все, що нам від вас потрібно, — аби ви пояснили нам деякі подробиці.

— Я не можу, — схлипнула вона.

— Чому?

— Пірс був такий добрий зі мною…

— З Пірсом покінчено, — перебив її Ед. — Лінн Брекен подала на нього заяву. Вона зараз перебуває в захищеній камері, і мені куди легше було б дістати ці відповіді від неї, але я не хочу заморочуватися, тому питаю вас.

— Але я не можу…

— Можете й будете.

— Не можу.

— Краще розповідайте, бо тільки на підставі свідчень Поли Браун вам можна висунути причетність до одинадцяти злочинів. Як вам перспектива опинитися серед лесбійок у в’язниці?

Вона у відповідь промовчала.

— Егеж, зрозуміло, що така перспектива вам не подобається, але наглядачки — ще гірше. Величезні тупі корови із кийками. Знаєте, що вони роблять із тими…

— Добре, добре, добре! Добре, я все розповім!

Ед дістав нотатник, написав: «Хронологія».

— Пірс тут ні до чого, — сказала Лоррейн. — Це той хлопець його змусив.

— Який хлопець?

— Я не знаю. Чесне слово, не знаю.

Ед підкреслив слово «хронологія»!

— Коли ви почали працювати на Петчетта?

— Коли мені виповнилося двадцять один.

— Рік?

— 1951-й.

— І на його замовлення Террі Лакс зробив вам пластичну операцію?

— Так, щоби я стала іще красивішою!

— Заспокойтеся, будь ласка. Ви тому за мить до цього згадали про якогось хлопця…

— Я не знаю, що то був за хлопець! Я ж не можу сказати вам те, чого не знаю!

— Тихіше, будь ласка. Отже, ви підтверджуєте свідчення Поли Браун і стверджуєте, що до здирництва Пірса Петчетта змусив якийсь «хлопець», про якого ви нічого не знаєте. Так?

Лоррейн загасила сигарету і тут же підкурила наступну.

— Так. Здирництво — це ж шантаж? Так, все правильно.

— Коли, Лоррейн? Вам відомо, коли цей хлопець почав діставати Петчетта?

Вона порахувала на пальцях.

— П’ять років тому, у травні.

Він ще сильніше підкреслив слово «хронологія».

— У травні 1953 року?

— Так. Я запам’ятала тому, що в мене батько того місяця помер. Пірс зібрав тоді всіх своїх хлопців та дівчат і сказав, що ми мусимо це робити. Йому це не подобалося, але той хлопець взяв його сам знаєте за що. Але імені того хлопця він не назвав, і я не думаю,