Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Ковпервуд, перебуваючи у в’язниці приблизно чотири місяці, вирішив, нарешті, поговорити з Ліліан про те, що вони більше не можуть вважатися подружжям, і про своє бажання розлучитися. Він уже встиг трохи звикнути до арештантського побуту. Тиша камери і примітивна робота, яку йому доводилося виконувати, — така гнітюча, здатна спочатку звести з розуму своєю безглуздою одноманітністю, тепер здавалася йому хоч і тупою, але буденною, посильною. Крім того, він уже міг дати собі раду. Навчився, наприклад, підігрівати на своїй лампі залишки обіду або страв, які надсилали дружина та Ейлін. Він більш-менш позбувся смороду у своїй камері, коли попросив Бонхега приносити йому в невеликих пакетиках вапно, яким щедро користувався. Крім того, за допомогою мишоловок він переловив особливо нахабних пацюків. Отримавши дозвіл Бонхега, вечорами, вже після того, як його камеру замикали на ніч і щільно зачиняли зовнішні дерев’яні двері, він виносив свій стілець у дворик і, якщо було не дуже холодно, довгенько сидів там, вдивляючись в ясні ночі у небо, всіяне зорями. Астрономія як наука ніколи раніше не цікавила Френка, але тепер сузір’я Плеяд, кільце навколо Оріона, Велика Ведмедиця, Полярна зірка приковували до себе його увагу і розбурхували фантазію. Він дивувався математичній правильності розташування зірок у сузір’ї Оріона і розмірковував, чи немає у цьому якогось прихованого змісту. Туманне скопище зірок у Плеядах свідчило про безмірні глибини космосу, і він думав про Землю — крихітну кульку, що пливе в безмежних просторах ефіру. Перед цими явищами власне життя починало здаватися йому незначним, і він ловив себе на думці: чи має воно взагалі хоч якесь значення? Утім, він з легкістю струшував із себе подібний настрій, оскільки йому була властива жага величі, і він був дуже високої думки про себе та свою діяльність, а натура у нього була практична і життєлюбна. Якесь внутрішнє відчуття підказувало йому, що яким би не було його теперішнє становище, він ще стане відомою людиною, і слава про нього прогримить на весь світ — потрібно лише працювати, працювати й працювати. Не всі мають дар передбачення і вміння ловити швидкоплинну мить, але він це має і повинен стати тим, для чого народився! Йому не уникнути закладеної у ньому величі, як більшості — нікчемності.

Місіс Ковпервуд з’явилася у другій половині дня — скорботна, з валізою, у якій вона принесла білизну, два простирадла, тушковане м’ясо в каструльці і пиріг. І хоча вона була сьогодні сумна, як зазвичай, Ковпервуд пояснив її замисленість думками про його зв’язок із Ейлін (про який, як йому було відомо, Ліліан знала). Щось у її манері триматися змусило його заговорити з нею про це. Запитавши про дітей і вислухавши її питання щодо того, що принести йому наступного разу, він почав, сидячи на своєму єдиному стільці (між тим як вона сиділа на ліжку):

— Ліліан, мені вже давно хочеться серйозно з тобою поговорити. Власне, це потрібно було зробити раніше, але краще пізно, ніж ніколи. Тобі відомо — я це знаю — про відносини між мною і Ейлін Батлер, і найкраще сказати про це відкрито і прямо. Я її кохаю, а вона дуже прив’язана до мене. Якщо я коли-небудь вийду звідси, то хочу все влаштувати так, щоб ми з нею могли одружитися. Це означає, що тобі доведеться дати мені розлучення. Я сподіваюся на твою згоду, саме про це я й хотів зараз поговорити з тобою. Таке моє бажання навряд чи є для тебе великою несподіванкою, адже ти й сама, напевно, вже давно помічаєш, що наші стосунки — далеко не найкращі. І взагалі за цих обставин я не думаю, що це було б для тебе ударом.

Він вичікувально замовк (оскільки місіс Ковпервуд не відразу йому відповіла). Перше, що спало їй на думку — вона мала би удати здивування або гнів. Але, піймавши на собі його пильний, допитливий погляд, який чітко дав зрозуміти, що будь-які прояви бурхливих почуттів не зворушать його, усвідомила, наскільки це було марно. Господи, який сухий і діловитий у нього тон, як безсоромно він говорить про те, що здавалося їй особистим та інтимним! Вона ніколи не могла збагнути його ставлення до сокровенних таїн життя. Він мав звичку спокійно говорити про те, що, на її розуміння, потрібно було замовчувати. Часто їй доводилося червоніти, слухаючи, як відверто він обговорює ті чи інші випадки зі світського життя, але вона думала, що така безцеремонність властива всім видатним особистостям, тому мовчала. Існують люди, які не зважають на чиюсь думку, і суспільство, мабуть, безсиле проти них. Можливо, Господь колись їх покарає, але навіть у цьому вона не була впевнена, і яким би поганим, прямолінійним і зухвалим не був Френк, він все-таки цікавіший за більшість так званих «солідних» людей, для яких найважливішими були чемність у розмовах і скромність у думках.

— Я знаю, — почала вона досить спокійно, хоч і не без стримуваного обурення. — Я вже знала давно і все чекала, що ти заговориш про це. Непогана винагорода за мою відданість… Проте це так схоже на тебе, Френку! Коли ти увіб’єш собі якусь забаганку в голову — тебе ніщо вже не зупинить. Усе було так добре — у нас двоє дітей, яких ти повинен був любити… Але тобі цього здалося мало — ти сплутався з цією поганню — донькою Батлера, і тепер все місто пліткує про вас. Я знаю, що вона сюди бігає. Я одного разу зіштовхнулась із нею, коли вона виходила звідси. І звичайно, всі вже знають про ці відвідини. Вона не розуміє, що таке порядність, їй, пихатій, ні до кого діла немає! Але ж тобі, Френку, має бути соромно! Адже я ще твоя дружина, і у тебе є діти, батько, мати, і ти сам це чудово знаєш. Тобі ще доведеться розпочати завзяту боротьбу, щоб знову вибитися в люди! Мала б вона хоч краплю порядності — то не стала б тинятися з тобою, безсоромне дівчисько!

Ковпервуд вислухав дружину і оком не змигнувши. Її слова лише зайвий раз підтверджували те, в чому він уже давно переконався: для нього вона — чужа людина. Ліліан уже не була такою привабливою, а розумом значно поступалася Ейлін. До того ж спілкування з жінками, які удостоювали відвідинами його будинок у дні розквіту, уже давно переконало Ковпервуда, що Ліліан втратила справжню світськість та витонченість.