Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

би мій батько з [такою] жінкою!» Я продовжувала кричати: «Де це бачено, щоб так поводились зі своєю матір'ю!» Почувши від мене ці слова, він утік».

Жінки, які спали поруч, підтвердили ті слова, а ханша сказала: «Кращого доказу і бути не може! На землі – сніг, подивіться на його сліди». Оглянули сліди: вони ведуть з намету Кузи-Тегіна до [ханського] намету, потім повертаються і знову ведуть до намету Кузи-Тегіна. Кузи-Тегін підійшов до сліду, поставив [в нього] ногу: вони [нога і слід] співпали.

Богра-хан повернувся з полювання; розповіли і йому. Усі беки на чолі з ханом прикликали Кузи-Тегіна і сказали: «Що це? Що ти вночі натворив?!» Кузи-Тегін розказав, що він бачив і чув від тієї жінки, і ще додав: «Від сорому я не міг розповісти [про вчинок мачухи]; по-друге, цю жінку я здобув і віддав за свого батька. Я сказав, щоб вона не осоромилась серед народу. Вона перша почала чіплятися до мене».

Народ розділився на дві частини: половина повірила словам ханші, половина повірила словам Кузи-Тегіна. Нарешті, всі вирішили привести до хана жінок, які спали поруч з ханшею, і розпитати у них. Вони [нічого] не сказали. Коли ж їх піддали тортурам, вони детально, від початку до кінця, розповіли про те, як вони радились, про речі, які говорила жінка з [іля] авшарів, і про крадіжку чобіт.

Богра-хан сказав Кузи-Тегінові: «Я не хотів брати цю жінку [за дружину], вважаючи, що буде розпуста! Ти не дав мені поступити за моїм бажанням, а тепер ти сам прекрасно знаєш, як належить тобі вчинити з нею». Коли він [так] сказав, Кузи-Тегін наказав привести п'ять диких кобилиць і привязати до їхніх хвостів [жінку] за шию, обидві ноги і обидві руки, за кожну окремо. [Потім] кінцем списа почали колоти задні ноги кобилиць: вони довго кружляли і розірвали жінку на п'ять шматків, і кожна [з кобилиць] потягнула [свою] частину до свого загону.

Богра-хан царював багато років і, проживши дев'яносто літ, помер.

ПРО ЦАРЮВАННЯ КУЗИ-ТЕГІНА, СИНА БОГРА-ХАНА

Кузи-Тегін, сівши на престол свого батька, примушував сумувати своїх ворогів і радував своїх друзів; іль утримував у справедливості. Бідним і незаможним робив добро і роздавав милостиню. Він пробув ханом сорок років; досяг семидесяти п'яти років і, посадивши на своє місце свого сина Арслана, помер.

ПРО ЦАРЮВАННЯ АРСЛАН-ХАНА, СИНА КУЗИ-ТЕГІНА

Арслан, сівши на престол свого батька, став великим ханом. Багато років по тому [з ним] почав ворогувати іль Сораджик. Арслан виступив [з військом], розбив сораджикський іль, а тих, хто залишився [в живих], підкорив собі. Там він захопив у полон і привіз з собою однорічного хлопчика; він дав йому ім'я Сувар, і сам виховав його. Це була розумна і благородна людина, меткий стрілець, мудрий і талановитий чоловік, знаючий, куди і якою дорогою слід іти. Він став інаком у хана. Усі наближені хана (ашік халки) через заздрощі погано ставилися до нього. Вони не знали, як оббрехати Сувара перед ханом. Якось при народі хан щось говорив на вухо Суварові, і його борода торкнулася ханового обличчя. Після того як Сувар пішов, хан, поглянувши на своїх беків, сказав: «Сувара-вихованця поцілувати можна!» Беки сказали: «Про те, що він зробив, ми скажемо наодинці». Залишившись наодинці, вони сказали: «Тоді й тоді такому й такому вашому майну він наніс збитки, таку й таку вашу таємницю розголосив народові. Ви взяли його із [середовища] ворогів, [ось] він і тягнеться до свого кореня. Ми повинні розповісти про деякі вчинені ним злочини. Найгіршим із вчиненого ним є те, що він має [злочинний] зв'язок з вашею дружиною».

Арслан-хан сказав: «Я послав Сувара в Янгікент у справах. Після повернення я передаю [його] вам; ви самі прекрасно знаєте, як вам убити [його]». І ще сказав: «У такому-то місці дуже багато, кажуть, диких козлів; я і сам думав поїхати, та з учорашнього дня все тіло у мене болить. Ви ж вирушайте з народом і влаштуйте полювання: бідні і незаможні здобудуть [собі] припаси на зиму». Беки зібрали народ і вирушили на полювання.

Хан, змовившись с ханшею, прикинувся хворим. Через кілька днів, коли йому стало [ніби] зовсім погано, беки, які залишилися вдома, послали за тими беками, що пішли на полювання і за Суваром: нехай поспішать побачитися – «Ханові – погано». Того дня, коли беки повинні були прибути з полювання, хан помер. Коли вони прибули, то побачили, що хан помер.

Беки скликали раду; зібрали усе неживе і живе майно, яке належало ханові. На той час повернувся і Сувар. Вони сказали Суварові: «Ти з ханшею знаєш, коли виносити останки хана, в якому місці предати [їх землі], ти [знаєш] усі обряди поминання, так ти і роби.

І так як за його життя ви обидва займалися усіма справами, то і [тепер], коли він помер, ви ж і займіться [усим цим]». Так сказали, до покійного не пішли, полишили [його] і пішли. Сувар, [стоячи] біля ніг хана, обрізав собі бороду, взяв камінь і почав бити себе по голові і грудях, і всього себе поранив. Він промовляв, стогнучи: «Не було мене коли ти помирав, я не міг подати [тобі] кварту води, я і не доглядав за [тобою]. Тепер я тут, щоб покласти тебе в землю. Після всього без тебе не жити мені на цьому світі. Я сам себе уб'ю і ляжу біля ніг твоїх». Він [так] говорив і плакав. Раптом хан підвівся зі свого місця, обійняв Сувара, поцілував його в обличчя і сказав: «Я прикинувся мертвим, щоб дізнатися правду про тебе і про беків, які погано відзиваються про тебе!»