Мухтар Омарханович Ауезов - Шлях Абая

догадувався, звідки дме вітер, але не припускав думки, що Шубар нарівні з Такежаном і Азимбаєм бере участь у поширенні гидких пліток про нього.

«Він може заздрити мені, але ворогом моїм не буде!» — втішав себе Абай, коли в душу його закралася підозра.

А Шубар уміло провадив свою гру. Ніколи не виступаючи відверто, він ховався за спини Уразбая, Такежана, Азимбая, Жиренше і Абдільди. Нацькувавши на Абая торговців Сейсеке, Хасена, Жакипа і духовних осіб з мечеті та медресе, він своєчасно відходив набік, щоб не викликати до себе ніяких підозр.

Зустрічаючись з муллами, Шубар давав їм зрозуміти, що не розлучається з кораном, читає релігійні книги і що він побожніший за першого-ліпшого муллу. Перебуваючи у середовищі, близькому Абаю, він удавав, що у всьому його наслідує, і прагнув здаватися таким самим другом і послідовником Абая, як Магаш, Какитай і Дармен. Тим-то Шубар ретельно стежив за його творчістю, добре знав абаївські вірші і, коли вигідно було похизуватися цим знанням, легко і вільно співав їх напам’ять.

Азимбай і Такежан не хотіли й слухати Абаєвих повчань. Уразбай і Жиренше просто відкидали все, що від нього йшло, а Шубар боровся з Абаєм, вивчивши його твори і проникнувши в його найпотаємніші думки.

Абай у своїх віршах говорив про зрадливих крутіїв аткамінерів, котрі, «розпізнавши всі твої таємниці, відкриють їх ворогові». Отаким аткамінером і був Шубар, який поспішив у Кексенгір привітати казахського тюре, якого Уразбай і Азимбай підносили як хана.

Азимхан привітно зустрів приїжджого гостя і розмовляв з ним так само ласкаво, як і з іншими баями та аткамінерами, що зібралися у великій юрті «ханської ставки» і ловили кожне його слово. Спершись на чотири пухових подушки, Азимхан поблажливим тоном відповідав на шанобливі запитання слухачів, а перед вечірнім чаєм ощасливив їх оповіддю про минуле казахського ханства. Верховоди Тобикти і глави родів, які хвастали знанням свого родоводу, були вражені: розповіді Азимхана були для них цілковитим одкровенням.

Перш за все Азимхан розказав їм про те, як опинився казахський степ під орудою російського царя.

— Сто шістдесят сім років тому казахи Молодшого Жузу прийняли російське підданство,— говорив він.— Найбільше постарався в цій справі хан Абулхаїр. Середній Жуз підкорив Росії Аблай-хан, але й мій предок, Жекей-хан, так само не залишився тоді осторонь…

Уразбай і Єсентай схвально прицмокнули язиками, а Жиренше захоплено вигукнув:

— Ого! Його предки допомагали білому цареві! А сам який! Батир!

Оповідач підняв палець, закликаючи до мовчання.

— Минуло сорок років, і сини Аблая, тюре Сок і Аділь, підкорили Росії Великий Жуз…

Потім Азимхан похвастав, що його рідні брати Куспек і Жантай не дуже давно скинули з ага-султанства Кунанбая і відібрали собі його пост.

Уразбай і Єсентай голосно розсміялися, відчувши, що цими словами він гудить Абая. Кунанбая давно вже ніхто не наважувався називати на ймення: всі величали його ходжею, як високошановного мусульманина, що здійснив паломництво до Мекки. І ось молодий казахський тюре, високопоставлений російський чиновник, без найменшої ніяковості каже просто: «Кунанбай»! Така зневага дуже сподобалась Абаевим супротивникам, неначе їх ворогові дали ляпаса…

А молодий тюре розходився дедалі більше:

— Старовинні роди казахів перебували під владою великого завойовника Чінгісхана, який мав чотирьох синів. Саме вони підкорили всі чотири сторони світу. Жоші, один із синів Чінгісхана, був предком усіх ханів, що управляли казахами трьох Жузів, і я,— Азимхан ткнув себе в груди,— я, в такий спосіб, є нащадком великого покорителя світу…

Уразбай і решта гостей чули про це вперше і це відкриття їм сподобалося. Уразбай подумав: «У наш час казахами повинна керувати саме така людина — нащадок казахських ханів, з російською освітою, яка одержала чин від самого білого царя».

…Тісно й душно у восьмистулчастій юрті, де провадить бесіду тюре Азимхан. Слухаючи його розповіді, гості п’ють кумис, якого вдосталь підносять їм шість жигітів. Досі вся історія казахського народу обмежувалась для них історією роду Тобикти. І ось Азимхан розповів їм тепер про безкраї землі, населені казахами. Не тільки Уразбаю, але й досвідченому, розумному Шубару здалося неймовірним, що на білому світі живе кілька мільйонів казахів. Азимхан, який запам’ятав цифри, опубліковані в п’ятнадцятому томі «Энциклопедического словаря», недавно виданому в Петербурзі, так і сипав ними, добре знаючи, що коли й помилиться, то ніхто із слухачів не помітить промаху.

— В Астраханській губернії — двісті шістнадцять тисяч казахів, в Уральській — чотириста дванадцять тисяч, в Тургайській — сто тридцять вісім тисяч, в Акмолінській — триста сорок одна тисяча, у Семипалатинській, де ви живете,— п’ятсот сорок сім тисяч, у Джетису — шістсот тисяч. А на берегах Сирдар’ї — у Туркестані — сімсот тринадцять тисяч казахів!

Азимхан, тріумфуючи, оглянув своїх слухачів, і сп’янілі від кумису улесливі пустобрехи — бії, баї та волосні управителі,— перебиваючи один одного, загомоніли:

— Як багато казахів! Невже він сам їх лічив!

— Той, хто міг про все це дізнатися, гідний бути главою всіх казахів!

— Ні в кого нема такої вченості, як у нього!

— Жоден навіть найрозумніший казах не зміг би перелічити всіх казахів, а ось він зумів!

— Недарма зробив він це! Видно, хоче об’єднати весь казахський народ! — уголос, щоб їх почув тюре, перемовлялися між собою Азимбай, Самен і Шубар.

Тим часом Азимхан, помітивши захоплення слухачів, усе сипав цифрами і назвами:

— Є ще казахи уральські і тургайські, які живуть біля Уральських гір,— їх близько сорока тисяч; вони населяють повіти Верхнєуральський, Челябінський і Троїцький. Тисячі казахів живуть у Хівинському ханстві. Близько сорока тисяч казахів знайшли пристановище в Туркменії, на березі Амудар’ї, в Самаркандській області — двадцять, а по берегах Каспію — понад сорок тисяч казахів. Навіть на китайській землі, на березі ріки Кара-Іртиш, на півдні Алтаю, на півночі і півдні Тарбагатая Сауира живе багато казахів…

Азимхан поділяв усіх казахів на Жузи і називав десятки родів, виявляючи виняткову пам’ять. Приголомшені тобиктинці тільки головами хитали.

— Дай боже тобі успіху в житті, дорогий Азимхан,— сказав Уразбай, коли тюре нарешті замовк.— Дуже цікаво було нам слухати твої корисні розповіді протягом десяти днів. Не знаю навіть, як дякувати тобі за цю втіху. Ти справжній хан для казахів, і я з радістю назвуся твоїм рабом! Є в нас люди, які хизуються своїм розумом і вченістю, але де там їм рівнятися до тебе: нехай уже краще вони живляться милостинею від твоїх знань!

І Уразбай підморгнув Азимбаю, даючи зрозуміти, що має на увазі недруга свого, Абая.

На ранок, провівши цілу ніч у вихвалянні Азимхана, гості почали розходитися до відведених їм юрт. Шубар затримався: йому хотілось поговорити з молодим тюре.