Данило Лукич Мордовцев - Заклятий козак

москалів сильним рушничним вогнем.

- Слава! Слава!

Гнали останки московського батальйону, пострілами збивали останніх з ніг і врешті Марко спинив погоню. Не було за ким гнатися.

Забирали покинену зброю, ленти, стріливо, гранатомети. Кожний вибирав потрібне, скоро, бігом майже, ліквідували побойовише.

За хвилину обидві групи стрінулися в лісі. Віталися друзі; розпитували один другого про новини і вісті з родинних сторін.

Командир Сашко стиснув руку Маркові.

- Якби не ви, друже! Якби не ви! Оподалік перев’язували ранених.

- Лікарів маєте?

- Одного. І подругу сестру до помочі. Отже майже двох лікарів, - засміявся Сашко.

Підійшли туди. Марко нахилився над одним з ранених. Цей не бачив його, уже догоряв. Сестра підтримувала рам’я іншого раненого, а лікар метушився біля бандажів. Четверо ранених, один убитий - втрати невеликі. І ранені неважко, походу спиняти не будуть. Марко підійшов до лікаря, глядів, як цей зручно бандажував руку і підвів зір на сестру.

Нараз його уста порушились в німому хвилюванні, він знічев’я стиснув рам’я командира. Цей підійшов до сестри.

- Подруго Катерино, - промовив, - познайомтеся, це сотенний Марко.

Марко якось незручно протягнув руку своїй Ірці. А вона глянула на нього такими самими вогкими очима, як колись, і з легким, ледве чутним криком радості припала до нього.

Командир Сашко відвернувся на мент, опісля, стрінувши погляд Марка, сказав:

- Дай час її сльозам!

Відійшов набік і чомусь глядів пильно на ясний слід проміння, що пробився крізь вершки дерев у глиб лісу. А вони обоє шепотіли до себе слова щастя, і її великі очі шукали на його обличчі знайомих любих рис її коханого Марка.

Командир поклав руку на Маркове рам’я.

- Що це? Довго не бачилися?

- Не те, не те, - мовив Марко, але на вияснення не було слів ні часу.

Сашко похнюпився. І що з того, що стрінулися! Що кохаються! Один погляд, один мент щастя і кінець. Над ними розпростерлися вже завісі мрячного майбутнього.

- Друже! - сказав до Марка. Відійшли набік,

- Відділи УПА переходять у цивільний спротив. Планово й поступово. Негайно маємо розвантажити наші бойові відділи. Ти, Марку, залишаєшся тут з шістьма людьми. Всі інші йдуть зі мною. Виказки і документи для вас маю.

- Ірина? Подруга Катерина? - спитав Марко.

- Йде з нами. Ірина похилила чоло.

- Наказ! - сказав Марко.

Марко дістав нові завдання, а ввечері військо рушило на Захід. Марко залишився з шістьма хлопцями. Його обличчя стало мов з каменя. Розумів, що Ірка мусила йти туди, де рейдували повстанці, вона ж помічниця лікаря.

Роздав документи. Хлопці по одному відходили мовчки в цивільне життя. Дальші накази дістануть від інших зверхників.

На ніч залишилися з ним ще три вояки. Ще сонце не зайшло, поки Марко вийшов на край лісу. Думками був при Ірці. Чому вона прибрала собі псевдо Катерини? Розглядав краєвид, золочений останніми проміннями сонця, ліси, з якими так зжився, багату пахучу зелень.

І враз раптова ясність огорнула його душу. Це ж місце його дитячих забав, - потічок з хрустальною водою і дрібними круглими камінчиками! Там на горбку стояла колись хатина. Туди бігав він малим хлопчиком, а ось цією дорогою подався назавжди в далеку мандрівку в козацькі землі!

Марко розглядався, зачудований і збентежений своїм відкриттям. Наче Макбет, що з очима, спущеними вниз, шукав порохів родителів своїх, так і він шукав кожного місяця, яке нагадувало б йому предківську землю, з якої вийшов.

Чому стоїть він тут другий раз у житті? Дивний круг існування? Початок і кінець? Замкнене коло?

Ні, ні, це не другий раз! Це ж і є поле, на яке вийшов після трагічної стрічі з Микулихою. Докладно пізнав стіну лісу і місце; де стрінув свого коня. Закрив очі, зачудований і трохи занепокоєний своїм відкриттям, Стемніло. Настала ніч.

Життя іншої людини

* * *

Ранком хлопці попрощали свого сотенного і рушили за своїм призначенням.

- В разі чого, - сказав їм Марко уривчастими словами, - знайте, зброя закопана тут!

Пішли.

Марко довго глядів за ними. З задуми збудили Його голоси, йшли від побойовища. Скочив у позицію. Це йшла московська розстрільна з галасом і криком прочісувати околицю. Йшли юрбою, сотня за сотнею, з готовою до стрілу зброєю.

Марко націлився з важкого скоростріла і натиснув язичок. Водив цівкою по шерегах ворога певною рукою старого вояка.

Лави завертали і знову наступали. Коли в лісі втихли стріли, рушили вперед. Шукали пильно за повстанцем, який ставив їм опір. Не знайшли нікого. Тільки на краю лісу лежав важкий кулемет, порожні ленти біля нього і ні одного набою.

* * *

Коли людина вмирає, кажуть старі люди, янгол смерті кружляє над домом. Його існування відчувають ті, що залишаються на цьому світі і ті, що з нього відходять.

Тут сумного янгола не було. Не було теж ні дому смутку, ні жодної живої людини.

Колись, може в якійсь щасливішій добі, Марко появиться знову. Стрінеться з новими, тугішими земляками. Новими, а все ж таки в душі такими самими, як ми.

Notes

1

Д. І. Яворницький, на підставі «Актовъ южной и западной Россіи» (т. IX, 606) свідчить, що у Сірка «была жена по имени Софія», «мучимая вельми отъ беса», котру батьки привозили «для исцеленія въ одинъ изъ Киевскихъ Печерскихъ монастырей, но получившая его въ Лубенскомъ Мгарскомъ монастыре отъ святителя патріарха Афанасія и доселе (до 1671 г.) пребывающая здрава». («Исторія Запорож. козаковъ» II, 303).

2

Се не авторські вигадки, бо справді у всіх урядових актах XVII століття, у царському титулі слово «обладатель» невідмінно повинно було писати ся двома а, як і за всяку у титулі помилку, писарів люто було карано, наче за державний вчинок, «за поруху», мовляв, «і умаленіе государевой чести».

3

Предводителька - пані маршалкова.

4

Гяур - невірний, не мусульманин.

5

Гетьман Самойлович походив з попівського роду.

6

Див.: О. Островський. «Лебединський кат», істор. опов.

7

Rigorose - суворо; inberbe - тут: в корені; malum - лихо.

8

На славу і тріумф.

9

Оборонна війна.

10

Воєнні приготування.

11

Діаріуш - щоденник.

12

Non constat - не устійнено; in praesentia - в приявності.

13

Ex opposito - протилежно