Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

навчанням студентів, щоб обмірковувати нові ідеї. У мене з’явилося знайоме відчуття страху, немов у студентки, що готує свою відповідь. Мені не хотілося розчаровувати рабина Леві.

— Можливо, але Господь наділив декого з нас додатковими здібностями. Ви не можете мертве знову зробити живим, рабі Лев, — сказала я, відповідаючи так, наче він був наставником в Оксфорді. — І перед вами не виникають невідомі обличчя, коли ви ставите просте запитання.

— Це так. Але ви не правите Богемією, а німецька вашого чоловіка є кращою за мою навіть попри те, що я розмовляв цією мовою з дитинства. Кожен із нас є унікально обдарованим, фрау Ройдон. А в позірному хаосі довколишнього світу все одно існують свідчення Божого задуму.

— Ви говорите про Божий задум із такою впевненістю, бо знаєте про своє походження з Тори, — відказала я. — Bereishit — «На початках» — так зветься у вас книга, відома християнам як «Книга Буття». Хіба ж не так, рабі Лев?

— Здається, я дискутую про теологію не з тим членом родини Аріеля, — сухо зауважив рабі Лев, хоча в його очах блиснули пустотливі вогники.

— А хто такий Аріель? — спитала я.

— Серед одноплемінників рабі Лева мій батько відомий під ім’ям Аріель, — пояснив Метью.

— Янгол гніву? — нахмурилася я. Це не було схоже на того Філіпа, якого я знала.

— Володар, що панує над світом. Дехто називає його Єрусалимським Левом. Нещодавно мої одноплемінники мали підстави бути вдячними Леву, хоча гебреї не забули — і ніколи не забудуть — його колишні прогрішення. Але Аріель робить спроби спокути. А вирішувати Богу. — Рабі Лев поміркував над варіантами своєї відповіді і, нарешті, прийняв рішення. — Імператор дійсно показував мені таку книгу. Та, на жаль, його величність не дав мені достатньо часу дослідити її.

— Усе, що ви про неї скажете нам, може виявитися корисним, — сказав Метью з погано прихованим ентузіазмом. Він нахилився вперед і притулив коліна до грудей так само, як і Джек, коли слухав історії, які розповідав йому П’єр. На якусь мить я змогла побачити, як, можливо, виглядав мій чоловік, коли дитиною навчався теслярському ремеслу.

— Імператор Рудольф викликав мене до свого палацу, сподіваючись, що я зможу прочитати той текст. Алхімік, той, якого звуть Схибленим Едвардом, взяв ту книгу з бібліотеки свого господаря, англійця на ім’я Джон Ді. — Рабі Лев зітхнув і похитав головою. — Важко збагнути, чому Господь вирішив зробити Ді вченим, та дурним, а Едварда — темним, але хитрим.

— Схиблений Едвард сказав імператору, що ця давня книга містить секрет безсмертя, — продовжив Лев. — Жити вічно — це мрія кожного впливового й владного чоловіка. Але текст був написаний мовою, яку ніхто не розумів, окрім самого алхіміка.

— Рудольф викликав вас, гадаючи, що то якийсь стародавній різновид івриту, — сказала я, розуміюче кивнувши головою.

— Може й стародавній, але не іврит. Там були й малюнки. Я не збагнув їхнього значення, але Едвард сказав, що за своїм сенсом вони алхімічні. Можливо, текст книги пояснює значення цих малюнків.

— Коли ви дивилися на той текст, рабі Лев, ви не помітили, бува, що слова рухалися? — спитала я, згадавши про рядки, що ховалися під алхімічні ілюстрації.

— Як це — рухалися? — здивовано нахмурився Лев. — Тож були просто символи, написані чорнилами на папері.

— Значить, його іще не зламали — наразі не зламали, — з полегшенням сказала я. Коли той манускрипт трапився мені в Оксфорді, хтось уже встиг вирвати з нього кілька сторінок, тому неможливо було збагнути смисл тексту, бо слова гасали туди-сюди, шукаючи своїх втрачених братів та сестер.

— Ви кажете так, наче та книга жива, — зауважив рабі Лев.

— Мені здається, що так воно і є, — зізналася я. Метью з подивом поглянув на мене. — Звучить неймовірно, згодна. Та коли я пригадую той вечір і те, що сталося, коли я торкнулася книги, то в мені зростає впевненість, що це — єдиний спосіб охарактеризувати той манускрипт. Книга впізнала мене. Було… було трохи боляче, немовби я втратила щось дуже суттєве.

— Серед мого народу ходять оповідки про книги, написані живим вогнем, у яких слова рухаються й звиваються так, що лише богообрані спроможні їх прочитати. — Рабі Лев знову мене екзаменував. Я помітила в його очах вираз вчителя, що перевіряє знання своїх учнів.

— Я чула про ці історії, — повільно сказала я. — А також історії про інші втрачені тексти — про таблички, які знищив Мойсей, про книгу Адама, до якої він заніс справжні назви створінь і кожної частини світобудови.

— Якщо ваша книга дійсно є так само значущою, як і ті, котрі ви щойно згадали, то, можливо, воля Божа полягає в тому, щоб вона залишалася в схованці. — Рабі Лев знову відкинувся на спинку й очікувально замовк.

— Але вона не в схованці, — заперечила я. — Рудольф знає, де вона, хоча прочитати її не в змозі. А під чию опіку ви віддали б такий потужний предмет — Метью чи імператора?

— Я знаю багато мудрих людей, котрі скажуть, що вибір між Габріелем бен Аріелем та його величністю — це вибір між меншим та більшим злом, — відповів рабі Лев, переносячи свою увагу на Метью. — На щастя, я себе до тих людей не відношу. Однак все одно більше нічим не можу вам допомогти. Ту книгу я бачив, але про її нинішнє місцезнаходження не знаю нічого.

— Зараз цією книгою володіє Рудольф, або принаймні володів до останнього часу. Допоки ви цього не підтвердили, ми тільки й мали підозри доктора Ді та запевнення одного добродія, дуже доречно прозваного Схибленим Едвардом, — похмуро сказав Метью.

— Божевільні можуть бути вкрай небезпечними, — зауважив рабі Лев. — Тому будь обережнішим з тими, кого ти збираєшся викинути з вікна, Габріелю.

— Ви про це чули? — спитав Метью з винуватим виразом обличчя.

— Місто повниться оповідками про те, як Схиблений Едвард літав над Малою Страною разом із дияволом. Цілком природно, я припустив, що там без тебе не обійшлося. — Цього разу в голосі Лева прослизнула нотка докору. — Габріелю, Габріелю, що ж скаже твій батько?

— Що мені слід було кинути його вниз, це однозначно. Мій батько не церемониться зі створіннями типу Едварда