Софія Юріївна Андрухович - Амадока

духа від земного бруду й метушні. Чи ж не повинні вони бути незворушними і спокійними, їхні обличчя — вмиротвореними й відстороненими, їхні тіла — стриманими й щільно загорнутими в одяг? Їхній вигляд мусив би наштовхувати на думки про аскетизм і мудрість, про відречення від земних утіх, про минущість усього матеріяльного і про цілковите розчинення в духові.

Натомість перед нами постають фігури, один вигляд яких викликає хвилювання й тремтіння, будить знайомі почуття. Це герої, розтерзані складними пристрастями. Герої, що переживають навпроти глядача внутрішні конфлікти, яким ніколи не знайти розв’язання. Вони приречені на роздвоєність і нецілісність, на сумніви й докори сумління — хоч би як щиро не прагнули туди, у безмежність духа, до цілковитого звільнення, тіло залишається при них.

Святість і мучеництво їхні тілесні: такі ж тілесні, як у будь-якого останнього грішника. Їхній аскетизм налитий вітальністю й еротизмом. Струм їхньої віри розпалений ламаними танцями, конторсіями, що вигинають плоть у небачений спосіб, доводячи безмір людських можливостей. Чи ж не нагадують ці шалені вигини хасидські танці під час молитви? Чи не схоже, що святий Онуфрій, який робить танцювальні па, хитаючи головою і простягаючи вперед руки, просячи Бога прийняти його душу, примовляє словами Сковороди: «Я ж у Господі зрадію, звеселюся про Бога, Спаса мого!»

У своєму жаданні дістатися до самої суті людського Пінзель роздягає власних персонажів. Йому замало просто тіла, він зображає тіло якнайтілесніше: ландшафти сухожиль і м’язів; що то випинаються, то ховаються під шкірою в чіткому тривожному ритмі; гострі суглоби, драматичні ребра й ключиці, невротичне закам’яніння м’язів черева, напружені гострі пиптики. Все, що символізує бруд і гріх, — виставлено напоказ, на всезагальний огляд. Дивлячись на це жилаве вигнуте тіло, на міцні груди, на могутні литки — про що думатиме глядач: про вічне й духовне чи про доторки й стогони?

Але йому мало звичайного оголення: він знімає зі своїх творінь шкіру. Йому хочеться горлати про внутрішню напругу, хочеться зробити всі органи, всі частини не просто видимими, а просто-таки кричущими. Тепер, цілковито оголені перед людьми і Богом, вони найбеззахисніше корчаться в муках і любові. Тепер можна розгледіти найдрібніші порухи їхніх душ: Пінзель знімає плоть шар за шаром, аж доки не оголює чистоту духа. Перед глядачем — найщиріша щирість, неприкрита відданість. Ось що таке вірити, ось що таке — віддатись. Ось чому вони смикаються і танцюють, доведені до найвищої точки чуттєвости, до кульмінації болю і переживань.

Вочевидь, Пінзелеві замовники не витримували напруги: чи не могли б ви трохи прибрати пиптики? Чи не зробили б ви цю западину меншою, а цей виступ дещо згладженішим? Чи не прикрили б ви цю частину тіла складками? Більше складок, зробіть нам, будьте ласкаві, якомога більше складок, схожих на хмари, щоб серед них можна було заховати буремне тіло з його пристрастями.

Таким чином чимало скульптур Пінзеля зазнавали втручання вже після того, як були закінчені майстром. Щоб зробити їх цнотливішими, відповіднішими для очей вірян, Пінзелевих персонажів вкривали драперією — до найбільш дражливих місць прикладали просякнуте левкасом полотно. Згори його золотили, щоб різницю не було помітно.

Баал Шем Тов зробив віру і Бога доступнішими для простих людей. Розквіт хасидизму був спричинений, з одного боку, ускладненнями в житті польських євреїв XVIII століття, через що рабини й керівники громад втрачали свій вплив, а з іншого боку — поширеннями месіянських течій, сабатіянства насамперед. Під впливом цих містичних віянь почала міцнішати схильність до студіювання Кабали. Вчені-кабалісти, мудреці, інтелектуали, володарі таємних знань, цілодобово занурені у священні книги і зайняті пошуками імен Господа, досліджували закони Всесвіту, шукаючи способи, в які Творець відкривався у світі через своє творіння.

Простим євреям з маленьких галицьких містечок усе це мудрування було недоступним. Хіба багато з них могли не задрімати, штудіюючи Тору, Йєциру, Книгу Зоар, Писання Арі та інші священні сувої, хіба не починали злипатися їхні очі над Сокровенною Книгою, хіба не клювали вони носом над Малими Покоями, хіба не плутались їхні думки над Таємницею Таємниць, хіба не починало у них бурчати в череві над Вірним Пастирем, хіба не верзлося їм казна-що над Таємницями Літер?

Бог здавався таким далеким і незрозумілим, що, хочеш не хочеш, а втратиш до нього інтерес.

І тоді з’явився Володар Доброго Імені, святий Баал Шем Тов, який повернув простим євреям їхнього Бога. Служіння набуло простіших, практичних рис. Те, чого дотепер можна було досягати лише інтелектуально, стало доступним у спосіб дотримання приписів і правил, шляхом прагнення до етичного ідеалу, щирістю і відданістю.

Хасид володіє набагато більшими скарбами за інтелектуальні, тому що жар його віри значно переважає будь-який інтелект. Відданість вірі і плекання чеснот — незмірно дорожчі за будь-які знання.

Бешт замовляв хвороби, виготовляв амулети і заклинав бісів. І грішники були йому незмірно миліші від зверхніх праведників-аскетів.

Одному цадикові, який тільки те й робив, що повчав усіх і кожного, проповідував і роздавав поради, Баал Шем Тов сказав: «Що тобі відомо про повчання й поради! За все своє життя ти так і не пізнав гріха, і надто мало спілкувався з людьми, які тебе оточували. Тому ти нічогісінько не знаєш про гріх!»

Баал Шем казав: «Грішникам я дозволяю наближатись до мене, якщо вони не пихаті. А мудрагелям і праведникам, коли я зауважую їхню пиху, до мене зась. Бо коли грішникові відомо, що він — грішник, і він сам усвідомлює власну нікчемність, Бог не покидає його, залишаючись з ним „посеред нечистот“. Натомість про тих, що пишаються власною безгрішністю, Бог каже: „Немає ніде у світі такого місця, де б Я був поруч із ними“».

Одному зі своїх учнів Баал Шем якось сказав: «Уяви собі найнікчемнішого серед нікчемних. Він незмірно дорожчий мені, ніж тобі — твій власний син».

Про Бешта ходили чутки, що сам він — недалекий простак, який не знає Тори і не отримав належної освіти. Але хто таке думав, зрештою довідався, що Баал Шем Тов не мав потреби сидіти довгими днями й ночами над книгами, бо вогненна Тора текла в його жилах замість крови.

У містечку Сатанові був собі книжник, який не припиняв розмірковувати над тим, чому існує те, що існує, і як узагалі можливо, що те, що існує — існує. Якось у п’ятницю, після молитви, він залишився в Бейт-мідраші, щоб, як завжди, віддатися роздумам на улюблену тему. Але його думки заплутались остаточно, і він упав у відчай. Баал Шем Тов відчув це на відстані. Він сів на свого воза і миттю перенісся до Бейт-мідрашу в Сатанові. «Ти шукаєш доказів існування Бога, а я немудрий, зате