Вахтанг Теймуразович Кіпіані - Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані

Стуса Василя Семеновича, 1938 року народження, в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 2 КК УРСР та ст. 70 ч. 2 КК РРФСР

Кримінальна справа № 5 порушена слідчим відділом Комітету державної безпеки Української РСР 13 травня 1980 року. Запобіжний захід відносно Стуса В. С. — тримання під вартою застосовано 15 травня 1980 року.

Попереднім слідством по справі встановлено:

Обвинувачений Стус Василь Семенович, будучи раніше, 7 вересня 1972 року, засудженим Київським обласним судом за проведення антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. 1 КК УРСР) до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання, відбуваючи в 1974–1979 роках основну і додаткову міру покарання — у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та в засланні в Магаданській області, а з серпня 1979 року до травня 1980 року, мешкаючи в місті Києві, до погашення судимості не став на шлях виправлення і, залишаючись на ворожих радянському суспільству позиціях, спілкуючись шляхом особистих контактів та листування з особами, засудженими за особливо небезпечні державні злочини, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл й іншими відщепенцями, на ґрунті антирадянських націоналістичних переконань, незважаючи на неодноразові попередження з боку офіційних осіб органів влади та представників громадськості про недопустимість злочинної діяльності, протягом тривалого часу з метою підриву і ослаблення Радянської влади систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянську і наклепницьку літературу, в якій містяться заклики до проведення боротьби з Радянською владою та вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Деякі з них потрапили за кордон в капіталістичні країни, де широко використовуються буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР. Разом з цим з тією ж ворожою метою займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад. (…)

Так, у грудні 1976 року, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР, незважаючи на оголошене йому 19 жовтня 1975 року у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 року офіційне застереження про недопустимість ворожої діяльності, Стус з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив наклепницький документ у вигляді «заяви» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж поширив його, надіславши до Прокуратури Союзу СРСР зі своїм листом — проханням, щоб текст «заяви» було доведено до «адресата».

В зазначеному документі він зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, намагається довести, що в нашій країні начебто існує беззаконня та відсутня демократія. Схвалюючи діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини, робить спробу обвинуватити Радянську владу в порушенні прав людини. (…)

Тоді ж, у 1976 році, відбуваючи міру покарання в Мордовській АРСР, з тією ж метою виготовив документ у вигляді «Відкритого листа до І. Дзюби». В ньому Стус, паплюжачи радянський державний і суспільний лад, наклепницьки твердить, що на Україні в 1972–1973 роках начебто відбувся «антиукраїнський погром», під час якого нібито притискувалась «національна гідність» радянських людей, що в СРСР кожен український літератор начебто «поневолений», а народ знаходиться нібито «в якомусь вакуумі» і його духовне існування «поставлено під загрозу».

Зазначений ворожий документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, зокрема потрапив до мешканця міста Києва Шевченка Олеся Євгеновича, притягнутого по іншій справі до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду. Рукописна копія цього документа була вилучена по вказаній кримінальній справі під час обшуку 1 квітня 1980 року.

Згаданий документ також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР і був надрукований під назвою «Відкритий лист В. Стуса до І. Дзюби» в журналі «Визвольний шлях» № 12 за грудень 1976 року, що видається організацією українських буржуазних націоналістів у Лондоні. (…)

Восени 1977 року, відбуваючи додаткову міру покарання — заслання в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих-мешканців м. Києва Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка — Бадзьо Г. В., пізніше засудженого за антирадянську діяльність.

В цьому документі Стус з ворожих націоналістичних позицій зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, паплюжить національну політику КПРС та братню дружбу українського і російського народів, наклепницьки стверджуючи, що в українського народу нібито «катастрофічне духовне існування», а радянська влада начебто «душить» та проводить «репресії українців». Поряд з цим, згадуючи про свою судимість за антирадянську агітацію і пропаганду, він відверто зазначає, що залишився на тих же націоналістичних позиціях і буде далі проводити ворожу діяльність.

Зазначений документ наприкінці 1977 року Стус надіслав поштою до м. Києва, де з його текстом ознайомились Коцюбинська М. Х., Андрієвська В. В., Кириченко С. Т. та її чоловік — Бадзьо Г. В. Тоді ж Кириченко та Бадзьо переписали названий документ і цей рукописний текст потрапив до Стуса, який зберігав його в своїй квартирі в м. Києві до вилучення під час обшуку 14 травня 1980 року. Доля оригіналу вказаного документа не встановлена. (…)

В листопаді 1977 року, під час перебування в засланні в Магаданській області, з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді листа до мешканця м. Чернігова Лук’яненка Л. Г., судимого в 1961 році за зраду Батьківщини та в 1978 році — за антирадянську агітацію і пропаганду.

В цьому листі Стус з ворожих націоналістичних позицій зводить злісні наклепи на радянський державний і суспільний лад. Заявляючи про своє бажання бути членом так званого «Українського наглядового комітету», підбурює «однодумців» проводити ворожу діяльність «в більш широкому плані». Наклепницьки стверджує, що на Україні нібито проводяться незаконні «репресії української інтелігенції», паплюжить рівноправність України в складі Союзу РСР і твердить, що в Радянському Союзі нібито немає «фактичної рівності націй».

Тоді ж, в листопаді 1977 року, поширив зазначений документ, надіславши поштою в м. Чернігів вказаному Лук’яненку для ознайомлення, який розмножив його не менше як в десяти примірниках і розповсюдив їх серед своїх знайомих. (…)

Допитаний по цій справі 11 серпня 1980 року як свідок Лук’яненко Л. Г. показів щодо