Павло Петрович Скоропадський - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

75

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. під впливом петроградських подій Центральна Рада утворила Крайовий революційний комітет для охорони революції на Україні. На території України йому підпорядковувалися «всі сили революційної демократії» і підлягали всі органи влади. До комітету ввійшли: від Центральної Ради — М. Ткаченко, М. Порш, О. Севрюк, М. Шаповал, М. Ковалевський, А. Піковський, Ф. Матушевський, Г. П'ягаков (більшовик), С. Гольдсльман, від УГТЗК — С. Петлюра, а також представники від партій, організацій, Залізничного комітету, Всеукраїнської ради військових депутатів, Київських рад робітничих і солдатських депутатів, рад Харкова, Катеринослава і Одеси. Комітет було розпущено 28 жовтня (10 листопада) 1917 р.

76

У травні 1917 р. на Південно-Західному фронті для українізації були спочатку призначені 6-й, 17-й і 41-й армійські корпуси. Після призначення Верховним Головнокомандуючим, Л. Корнілов віддав наказ про українізацію 6-го і 34-го армійських корпусів і передбачав такі заходи щодо певних дивізій із складу 5-го Сибірського, 12-го, 31-го, 33-го, 46-го армійських корпусів. На Румунському фронті українізувалися X і XXVI корпуси.

77

Відозву про формування «охочекомонного» (тобто добровольчого) полку ім. Богдана Хмельницького видав Український військовий клуб ім. П. Полуботка. Про своє бажання утворити такий полк заявили солдати-українці, що неребували в Києві на етапно-розподільному пункті. Незважаючи на опір створенню цієї частини з боку командування Південно-Західного фронту і Київського військового округу, вона була організована «самочинно», про що було оголошено 18 квітня (1 травня) 1917 р. на святі «перших квітів» у Києві. Полк складався з 16 сотень чисельністю 3574 чол. Створення 1-го Українського козачого ім. гетьмана Богдана Хмслмтцького полку зрештою було затверджено головнокомандуючим військами фронту О. Брусиловим (21 квітня 1917 р.) і 1 Всеукраїнським військовим з'їздом. З серпня 1917 р. полк перебував на фронті у складі 8-ї армії, у листопаді повернувся до Киева, де був включений до складу 1 — ї Сердюцької дивізії. Цей найстарший полк новітнього війська УНР існував до кінця Визвольних змагань у Запорізькій дивізії та корпусі.

78

Криленко Микола Васильович (1885–1938) — більшовицисий партійний, військовий і державний діяч. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету, юридичний факультет Харківського університету. Учасник революції 1905–1907 ПРт У. квітні 1916 р. мобілізований як прапорщик запасу до російської армії.

1917 р. — голова полкового, дівізійного, армійського (11 армія) комітетів. Представник ЦК РСДРП(б) на з'їзді Південно-Західного фронту; член ВЦВК, Всеросійського бюро військових організацій при ЦК РСДРП(б). Активний учасник жовтневого перевороту в Петрограді.

У першому складі РИК, — член комітету з військових і морськцх справ. 9 (22) листопада призначений Раднаркомом Верховним Головнокомандуючим, виконував ці обов'язки до березня 1918 р.

З січня 1918 р. — член Всеросійської комісії а організації і формування Червоної Армії.

З травня 1918 р. — голова Ревтрибуналу, з грудня 1922 р. — заступник наркома юстиції і старший помічник прокурора РРФСР, з 1931 — нарком юстиції РРФСР, а з 1936 — СРСР. Виступав державним — обвинувачем на найбільших політичних Процесах, доки не був репресований сам та. Генерал Н. II, Стогов змінив II, Г. Володченка на посаді головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту 24 листопада.(7 грудня) 1917 р.

79

80

Бош Євгенія Богданівна (Готлібівна) (1879–1925) — член Російської соціал-демократичної партії з 1900 р. У грудні 1911р. обрана секретарем Київського комітету партії. Вислана на поселення, втекла за кордон, повернулася по Лютневій революції.

У квітні 1917 р. обрана секретарем окружного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю, у липні — головою обласного комітету Південно-Західного краю. Провадила енергійну діяльність по підготовці повстання як проти Тимчасового уряду, так і проти Центральної Ради; розпропагувала солдатів 2-го гвардійського корпусу, дислокованого в районі Бара-Жмерінки, і домоглася походу цього з'єднання на Київ. Просування більшовизованого корпусу було зупинене військами П. Скоропадського.

З грудня 1917 р. — член Головного комітету РСДРП(б) — соціал-демократії України. Член ЦВК Рад України, народний секретар внутрішніх справ в українському радянському уряді тощо.

Будучи важко хворою, наклала на себе руки.

Автор історико-мемуарних праць.

81

Українізація 6-го армійського корпусу відбувалася шляхом виділення з нього українців в новий позаштатний 51-й корпус, перейменований на початку листопада в 2-й Січовий Запорозький корпус

82

Кавалергардський полк — одна з найпривелийованіших частин гвардійських кірасирів. Становив одну бригаду з Лейб-Гвардії Кінним полком і суперничав з ним. П. Скоропадський служив у цьому полку після закінчення Пажеського корпусу.

83

Має бути: 5-ю кавалерійською дивізією.

84

Орановський В. Л. - генерал від кавалерії російської служби. 1915 р. командував кінною групою, в яку входили його 1-й кавалерійський корпус, загін Казнакова (1-ша гвардійська кавалерійська, 5-та кавалерійська дивізії. Уссурійська козача бригада), зведений кінний корпус Туманова, загін Білосельського-Білозерського.

1917 р., командуючи 42-им окремим армійським корпусом Північного фронту, відмовився визнати прибулого комісара ревкому, був заарештований Виборзьким ревкомом. 29 серпня 1917 р. солдати вдерлися на гауптвахту, де утримувався В. Орановський, схопили його, разом з десятьма іншими генералами і офіцерами штабу корпусу кинули іх в Морський канал у Виборзі і розстріляли з берега.

85

Бутейко Борис Аполонович (? — 1926) — громадський і державний діяч. За фахом — інженер шляхів сполучення, працював керуючим справами Подільської залізниці. Належав до «Української народної громади».

Міжпартійна нарада соціал-демократів, соціалістів-революціонерів і самостійників уважала його кандидатуру небажаною в уряді як нібито настроєного вороже до української державності, але своєю діяльністю на посаді міністра шляхів (3 травня -14 листопада 1918 р.) він зкористувався репутації найпалкішого прихильника українізації (м.і., створив особливу комісію з вироблення української технічної термінології для залізниці) — Під його керівництвом до середини 1918 р. було відновлено нормальне функціонування шляхів сполучення а державі.

Помер на еміграції.

86

Певний Аполон (1888 —?) — громадський і військовий діяч. За фахом — агроном. Під час Першої світової війни мобілізований як прапоріцик запасу, служив у 39-му запасному полку. 1917 р. — член УГВК, а якому відав комендатурою і відділом з організації Вільного Козацтва. З квітня 1918 р. — помічник Харківського губернського коменданта. 1919 р. — заступник Головного Державного інспектора Армії УНР. За радянської влади репресований, засланий на Соловки.

87

Йдеться про- 1-й Український полк у складі корпусу П.Скоропадського — колишній 413-й піхотний Порховський.

88

4 (17) грудня 1917 р. Рада Народних Комісарів РРФСР оголосила лсиінів «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради».

Він містив як офіційне визнання Української Республіки (!), так і ряд вимог: не пропускати на Дон та Урал контрреволюційні частини (що на практиці означало б перетворення України на театр воєнних дій руками Центральної