Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

мене. Його датовано жовтнем дев’яносто другого року, тобто до цього часу Лісбет пролежала в клініці двадцять місяців. Доктор Кальдін пише буквально таке — я цитую: «Моє рішення заборонити зв’язувати і насильно годувати пацієнтку дало очевидний ефект — вона заспокоїлася. Необхідності в психотропних препаратах немає. Проте пацієнтка дуже замкнута і закрита і потребує подальших заходів підтримки». Кінець цитати.

— Тобто він чітко пише, що це було його рішення.

— Цілком правильно. Доктор Кальдін, знову-таки особисто, прийняв рішення про те, що Лісбет можна повернути в суспільство через прийомну сім’ю.

Лісбет кивнула. Вона пам’ятала доктора Кальдіна так само виразно, як і кожну деталь свого перебування в клініці Святого Стефана. Вона відмовлялася розмовляти з доктором Кальдіном — він був психіатром, ще одним у вервечці білих халатів, які намагалися копирсатися в її почуттях. Але він був привітним і добродушним. Вона сиділа у нього в кабінеті і слухала його, коли він пояснював їй своє бачення її проблем.

Він, здавалося, ображався на те, що вона не хотіла з ним розмовляти. Врешті-решт вона подивилась йому в очі і пояснила своє рішення: «Я ніколи не розмовлятиму з вами чи будь-яким іншим психіатром. Ви не слухаєте те, що я кажу. Ви можете тримати мене тут під замком аж до смерті. Це нічого не змінить. Розмовляти з вами я не буду». Він поглянув на неї із здивуванням, потім кивнув, немов щось зрозумівши.

— Докторе Телебор’ян… Я констатувала, що ви запроторили Лісбет Саландер до дитячої психіатричної клініки. Ви забезпечили суд експертизою, що лягла в єдину основу рішення. Це правильно?

— Це правильно по суті. Але я вважаю…

— У вас буде досить часу пояснити, що ви вважаєте. Коли Лісбет Саландер сповнилося вісімнадцять років, ви знову вторглися в її життя і спробували знову запроторити її до лікарні.

— Того разу судово-медичну експертизу проводив не я…

— Так, її писав доктор Єспер X. Льодерман, який, за випадковим збігом обставин, був у той час вашим аспірантом. Ви були його науковим керівником. Отже, експертиза дістала ваше схвалення.

— У цих експертизах немає нічого неетичного або несправедливого. Вони робилися за всіма правилами.

— Тепер Лісбет Саландер двадцять сім років, і ми втретє опиняємося в ситуації, коли ви намагаєтеся переконати суд у тому, що вона психічнохвора і потребує поміщення до закритої психіатричної установи.

Доктор Петер Телебор’ян зробив глибокий вдих. Анніка Джанніні виявилася добре підготовленою. Їй вдалося поставити йому кілька несподіваних підступних питань і перекрутити його відповіді. Вона не піддавалася його чарівливості й ігнорувала його авторитет. Він уже звик до того, що, коли він говорить, люди згідливо кивають.

Наскільки ж багато їй відомо?

Він кинув погляд на прокурора Екстрьома, але зрозумів, що з боку того допомоги чекати не доводиться. Треба виплутуватися самому.

Він пригадав, що все ж таки є авторитетним фахівцем.

Хай говорить, що хоче. Головною все одно залишиться моя думка.

Анніка Джанніні підняла зі столу висновок судово-психіатричної експертизи.

— Ну ж бо познайомимося ближче з вашою останньою експертизою. Ви приділяєте багато уваги аналізу внутрішнього світу Лісбет Саландер. Тут чимало ваших думок про її особистість, поведінку та сексуальні звички.

— Я намагався зобразити в експертизі всебічну картину.

— Чудово. І, виходячи з цієї всебічної картини, ви приходите до висновку, що Лісбет Саландер страждає на параноїдальну шизофренію.

— Я не хочу зв’язувати себе точним діагнозом.

— Але до цього висновку ви прийшли не на підставі розмов з Лісбет Саландер, чи не так?

— Вам добре відомо, що ваша підзахисна послідовно відмовляється відповідати на питання, якщо їх ставлю я або який-небудь представник влади. Вже сама така поведінка говорить за себе. Її можна тлумачити таким чином: параноїдальні риси пацієнтки виявляються так потужно, що вона буквально не має сил вести звичайну розмову з наділеною владою людиною. Вона думає, що всі тільки й прагнуть заподіяти їй шкоду, і відчуває таку велику загрозу, що замикається в непробивній шкаралупі і буквально німіє.

— Хотілося б відзначити, що ви висловлюєтеся вкрай обережно. Ви говорите, що це можна тлумачити як…

— Так, правильно. Я висловлююся обережно. Психіатрія не належить до точних наук, і я маю бути обережний у своїх висновках. Разом з тим психіатри не роблять безпідставних припущень.

— Ви дуже ретельно підстраховуєтеся. Насправді ж ви не перекинулися з моєю підзахисного жодним словом з тієї ночі, коли їй сповнилося тринадцять років, бо вона послідовно відмовляється з вами розмовляти.

— Не лише зі мною. Вона не має сил розмовляти із жодним психіатром.

— Це означає, що, як ви тут пишете, ваші висновки базуються на досвіді і спостереженнях над моєю підзахисною.

— Цілком правильно.

— Що можна довідатися, вивчаючи дівчину, яка сидить на стільці, схрестивши руки, і відмовляється говорити?

Петер Телебор'ян зітхнув, і з його вигляду стало зрозуміло, що йому набридло пояснювати очевидні речі. Він посміхнувся.

— Про пацієнтку, яка сидить і мовчить як риба, можна довідатися лише те, що вона добре вміє зберігати мовчання. Це вже само по собі є відхиленням, але у своїх висновках я ґрунтуюся не на цьому.

— Я запросила на вечірнє засідання іншого психіатра. Його звуть Сванте Бранден, і він є головлікарем Державного управління судової медицини і фахівцем із судової психіатрії. Ви його знаєте?

Петер Телебор'ян знову відчув невпевненість, але посміхнувся. Він передбачав, що Джанніні приведе іншого психіатра, щоб спробувати поставити під сумнів його висновки. До такої ситуації він був готовий і міг без проблем відповісти на будь-яке заперечення. Йому буде значно легше впоратися з ученим колегою в дружньому взаємному шпиганні, аніж з такою людиною, як адвокат Джанніні, готовою іронізувати з його слів.

— Так. Він визнаний фахівець у галузі судової психіатрії. Але зрозумійте, фру Джанніні, складання експертизи такого роду — це абстрактний науковий процес. Ви можете не погоджуватися з моїми висновками, та й інший психіатр може тлумачити якусь дію чи випадок не так, як я. Тут уся справа в різних точках зору або, можливо, просто в тому, як добре лікар знає пацієнта. Не виключено, що він прийде до абсолютно іншого висновку відносно Лісбет Саландер. У психіатрії таке трапляється часто.

— Я запросила його не тому. Він не зустрічався з Лісбет Саландер, не обстежував її і не робитиме жодних висновків про її психічний стан.

— Он як…

— Я попросила його прочитати вашу експертизу і всю зібрану вами документацію про Лісбет Саландер, а також ознайомитися з її журналом періоду перебування в клініці Святого Стефана. Я попросила його оцінити не стан здоров’я моєї підзахисної, а те, чи є, із суто наукової точки зору, в