Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Принцеса обернулася, і її обличчя перекосилося від жаху. Двоє стражників тримали за лікті високого юнака з брунатною шкірою та чорними, наче смола очами. Його жорстке темне волосся завивалося в кільця біля скронь. Раніше завжди доглянуте воно було скуйовджене. На білому кафтані з’явилась брудна пляма.

Судомно ковтнувши повітря, Шахрія поклала руку на стягнуті корсетом груди. Принц Рошан був єдиним сином та спадкоємцем невеличкої держави на півдні від Філанти. Він мав дотриматися клятви та не приїжджати сюди. Шахрія після смерті брата перестала довіряти султанові.

- Принц Рошан так люб'язно вирішив відвідати нас сьогодні! Він чомусь шукав тебе, Шахріє! Тільки тебе ніде не було, тож йому довелося затриматись! - султан кивнув стражникам, щоб ті відпустили юнака. - Вибач за не зовсім теплий прийом! Мої слуги неправильно зрозуміли мене! Щоб згладити цей неприємний інцидент, я пропоную вам випити з кубка, що подарувала мені племінниця!

Хлопець, розправивши плечі, полегшено видихнув. Але не поспішав брати кубок із султанових рук.

– Я приїхав сюди, щоб просити руки вашої племінниці, Шахрії! Я забуду все, що було в цьому замку лише після того, як отримаю відповідь!

Шахрія стояла майже  не дихаючи. Надії вмирали з кожним словом, яким обмінювалися Рошан із Омаром. Дівчина молилася, щоб коханий відмовився від смертельного напою. Але за правилами гарного тону він не міг це зробити.

Шахрія відчула, як піт виступив у неї на лобі. До горла підступив клубок, але вона продовжувала мовчки спостерігати. Коли Рошан нарешті підніс кубок з вином до губ, Шахрія не змогла більше себе стримувати. Вона підскочила і вибила кубок із його рук. Той упав на підлогу, а вино розтіклося по килиму. З губ вирвався крик, який зруйнував її плани.

- Не пий, Рошане! Це кубок Ваїля, вино там отруєне!

Почувши її слова, султан побагровів. Принцесі здалося, що він став вищим на зріст.

– Отже, ти вирішила мене вбити! – закричав султан, ударивши племінницю по щоці, що вона впала на підлогу. – Варта! Схопити цих двох і кинути у в'язниці!

Його очі метали блискавки, коли стражники вбігли до покоїв. Рошан потягнувся за мечем, але, згадавши, що його відібрали, вступив у рукопашну зі стражниками. Раптом щось важке вдарило його по голові і він упав на підлогу, знепритомнівши. Шахрія не встигла підвестися на ноги після удару дядька. Стражникам нічого не варто було зв'язати і засунути в рот кляп, щоб вона своїм криком не підняла палац.

Коли бранців відвели, султан Омар нарешті подивився на кубок, що валявся на підлозі. З ним справді було щось не так, адже вино, що розлилося по килиму, знову зібралося в кубок.

- Зараз подбаємо про королівство Еденгол і його принца, а потім я займуся тобою, племінниця! – сухо сказав султан, подивившись на двері. Сам він піднімати кубок не став, наказавши слузі зробити це за нього. Кубок султан сховав у шафі під замок.

* * *

- Де ти була? – очі Альбрехта палали від обурення. – Ми цілий день тебе шукали! Вже казна-що подумали!

- Вибач! У мене були справи. – відповіла Рада, відвівши від нього погляд.

- Які у тебе можуть бути справи? Ти пішла, нікому нічого не сказавши!

– Я… – хотіла заперечити Рада, але тут у двері постукали, і їй довелося відволіктися від розмови. – Увійдіть!

До кімнати зайшла невисокого зросту жінка, на вигляд служниця. В руках у неї був якийсь пакунок.

- Пані Рада, султан Омар надіслав вам цю сукню! І він запрошує вас з Альбрехтом на вечерю, до себе у покої!

Рада перезирнулась з Альбрехтом, але потім все ж таки взяла з рук служниці згорток. Розгорнувши його, вона побачила дивовижної краси сукню. Воно було червоне, як кров, розшите золотом. Дівчина вражено розглядала подарунок.

- Султан попросив, щоб ви прийшли саме в цій сукні! Йому буде приємно, якщо подарунок вам сподобається! – повідомила служниця.

- Так звичайно! Допоможіть мені її надіти, – зраділа Рада, вмить забувши про всі побоювання. - Альбрехте, можеш почекати мене за дверима?

- Я піду теж переодягнуся! – кивнув він і вийшов за двері.

Служниця підійшла до Ради і допомогла зняти сукню. Поклавши її на стілець, жінка взяла нову та обережно, щоб не порвати, одягла їй через голову. Сукня ковзнула по тілу як пір'їнка, настільки вона була м'якою та приємною на дотик. Потім служниця стала зашнуровувати ззаду корсет.

Лише тоді Рада помітила на руках у жінки рукавички.

- Що з твоїми руками? – параною, як черв’ячок знов заворушилася в ній.

Служниця, швидко сховавши руки, опустила очі.

– Мені соромно вам зізнатися… я запалювала смолоскип і обпекла руки!

Більше Рада не стала нічого питати, бо служниця закінчила шнурівку. Подивившись у дзеркало, дівчина задоволено посміхнулася.

Розчесавши волосся, Рада за служницею вийшла з кімнати. Незабаром з'явився Альбрехт. За час, поки вони йшли до султанових покоїв, вони встигли обмінятися лише парою фраз.

Султан Омар уже чекав на них, сидячи на тахті і поклавши праву руку на спинку. Щойно вони увійшли, він привітно посміхнувся, махнувши рукою слугам, щоби накривали на стіл. Рада сподівалася побачити тут Шахрію. Султан ніби прочитав її думки і відповівши.