Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

документ «Excel» зі списком зданих в оренду автомобілів. Вона побачила, що білий «Вольво», на якому роз’їжджав білявий гігант, здавався в оренду двічі. Спочатку на два тижні в січні, потім починаючи з першого березня і ще не повернувся до салону. Було внесено тижневу плату за довготривалу оренду.

Наймача звали Рональд Нідерман.

Вона переглянула папки, що стояли на полиці над комп’ютером. На корінці однієї з папок був акуратний напис: «Посвідчення особи». Знявши цю папку з полиці, вона знайшла ім’я Рональд Нідерман. Орендуючи машину в січні, він як документ, що засвідчує особу, надав свій паспорт, і Рефік Альба просто зняв з нього копію. З першого погляду вона впізнала білявого гіганта. За паспортом він був німцем тридцяти п’яти років, родом з Гамбурга. Той факт, що Рефік Альба зняв з паспорта копію, означав, що Рональд Нідерман був просто клієнтом, а не приятелем, який випадково взяв на якийсь час машину.

Внизу на берегах Рефік Альба записав телефонний номер і адресу поштової скриньки в Ґетеборзі.

Лісбет поставила папку на місце і вимкнула комп’ютер. Роззирнувшись по кімнаті, вона побачила гумовий клин на підлозі біля вхідних дверей. Вона взяла його, підійшла до роздягальні і постукала в двері руків’ям пістолета:

— Ти мене там чуєш?

— Так.

— Ти знаєш, хто я така?

Мовчання.

«Він же не сліпий, щоб не впізнати мене!» — подумала вона.

— Гаразд. Ти знаєш, хто я. Ти боїшся мене?

— Так.

— Не бійся мене, пане Альбо. Я не зроблю тобі нічого поганого. Я зараз тут закінчу. Прошу вибачити мені за те, що завдала тобі клопоту.

— Е-е… Гаразд.

— Тобі там вистачає повітря?

— Так. Чого ти від мене хочеш?

— Я хотіла дізнатися, чи не брала тут машину одна жінка два роки тому, — збрехала Лісбет. — Але не знайшла того, що мені треба. Ти в цьому не винен. Через кілька хвилин я піду.

— Добре.

— Я всуну гумовий клин під двері роздягальні. Двері достатньо тонкі, щоб ти міг їх виламати, але на це в тебе піде якийсь час. Тобі немає чого дзвонити в поліцію. Мене ти більше ніколи не побачиш, ти відчиниш салон, як завжди, і можеш вважати, що нічого не сталося.

Дуже малоймовірно, що він не телефонуватиме до поліції, проте не зайвим було запропонувати йому альтернативну можливість, над якою він може поміркувати. Вона вийшла з салону і попрямувала до залишеної за рогом «Тойоти короли», а там швидко змінила зовнішність, перетворившись на Ірене Нессер.

Їй було прикро, що вона не знайшла домашньої адреси білявого гіганта, який імовірно повинен мешкати десь у районі Стокгольма, а замість цього дізналася тільки поштову скриньку на іншому кінці Швеції. Але більше їй не було на що орієнтуватися. Гаразд. Отже, в Ґетеборг.

Вона вибралася до в’їзду на Є20 і повернула ліворуч у бік Арбоги. Новини по радіо щойно закінчилися, і вона зупинилася на якійсь рекламній станції, слухала Девіда Боуї, який співав «Putting out fire with gasoline».[84] Вона не мала уявлення ні про того, хто співає, ні про те, що це за пісня, але слова здалися їй пророчими.

Розділ 30

Четвер, 7 квітня

Мікаель зупинився, роздивляючись під’їзд будинку номер 9 на Фіскарґатан поблизу Мосебакке. Це місце мешкання можна було вважати одним з найбільш престижних і вишуканих у Стокгольмі. Він уставив ключ у замок, і той легко увійшов. Дошка оголошень у під’їзді нічого йому не сказала. Мікаель зрозумів, що більшу частину будинку займають службові квартири різних організацій, але певна частина, очевидно, належала приватним особам. Не знайшовши на дошці зі списком мешканців імені Лісбет Саландер, він не здивувався, проте йому все ж таки не вірилося, що її пристановище саме тут.

Він піднімався з поверху на поверх, читаючи таблички на дверях. Жодна нічого йому не говорила. Нарешті він дістався до останнього поверху, де на дверях значився напис «В. Кюлла».[85]

Мікаель ляснув себе по лобі. Раптом на його обличчі з’явилася усмішка. Він подумав, що, найімовірніше, ім’я на дверях не має особисто до нього жодного відношення, швидше в цьому збігу виявилася іронія долі, але де ж, як не тут, було йому, Каллі Блумквісту, шукати Лісбет Саландер!

Він натиснув на дзвінок і хвилину почекав. Потім дістав ключі і відімкнув спочатку французький замок, а потім і звичайний врізний.

У ту ж мить, як він відчинив двері, заревла сирена охоронної сигналізації.

Мобільний телефон запищав, коли Лісбет Саландер проїздила по дорозі Є20 Глансхаммер, за яким починався Еребру. Вона негайно ж пригальмувала і заїхала в карман на узбіччі, дістала свій «Палм» і під’єднала його до мобільника.

П’ятнадцять секунд тому хтось відчинив двері її квартири. Сигналізація не була приєднана до будь-якого охоронного підприємства, вона була призначена лише для того, щоб попередити її саму про візит непроханих гостей. Через тридцять секунд сирена замовкне, а непрошений гість отримає неприємний сюрприз у вигляді бомби з фарбою, вмонтованої біля дверей у пристрій, схожий на електролічильник. Зловтішно посміхаючись, вона почала зворотний відлік.

Мікаель безпорадно дивився на сигнальний дисплей біля дверей. Чомусь йому не спало на думку, що в квартирі може бути охоронна сигналізація. Він дивився, як на електронному секундомірі йде зворотний відлік. У «Міленіумі» сигнальна сирена вимикалася, якщо ти протягом тридцяти секунд встигав увести чотиризначний код, а інакше дуже скоро з’являлися міцні хлоп’ята з охоронної фірми.

Спершу він хотів був зачинити двері і швидше забратися звідси подалі. Але залишився стояти на місці, як соляний стовп.

П’ять цифр. Неможливо підібрати правильний код випадково.

25-24-23-22…

Чорт би забрав тебе, Пеппі Довга…

19-18…

Який би ти вибрала код?

15-14-13…

Він відчував наростаючу паніку.

10-9-8…

Потім він простяг руку і у відчаї набрав єдиний номер, який спав йому на думку: 9277 — цифри, які відповідали буквам WASP на клавіатурі.

На превелике здивування Мікаеля, зворотний відлік зупинився на шостій секунді. Сирена пискнула ще раз наостанку, дисплей обнулився, і засвітилася зелена лампочка.

Лісбет Саландер вирячила очі. Вона подумала, що відбувся якийсь збій, і навіть потрясла кишеньковий комп’ютер, хоча і розуміла, що поводиться безглуздо. Зворотний відлік зупинився за шість секунд до викиду бомби з фарбою, а в наступний момент дисплей обнулився.

Не може бути!

Ніхто в світі не знав цього коду, крім неї. Сигналізація навіть не приєднана до охоронного підприємства. Що ж це таке?

Вона не могла уявити собі, як таке могло статися. Поліція? Ні. Зала? Виключено.

Вона набрала на мобільнику потрібний телефонний номер і почала чекати,