Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

відлинули одне від одного аж перед тим, як двері відчинилися. У коридорі на них чекав агент Секретної служби.

Момент слабкості швидко минув, і поки дійшли до Ситуаційної кімнати, Полін опанувала себе. Сівши на місце, оглянула присутніх і спитала:

— Чессе, які наші позиції?

— Нас притисли до стінки, пані президентко. Наш оборонний договір із Японією — наріжний камінь стабільності в Східній Азії. Ми мусимо захищати партнерів, а два попередні президенти офіційно підтвердили, що дане зобов’язання поширюється й на острови Сенькаку. Якщо не відповімо, це означатиме, що договір не має жодного значення. Зараз усе залежить від нашої реакції.

«Як, власне, і завжди», — подумала Полін.

Білл Шнайдер, голова Об’єднаного комітету керівників штабів, запитав:

— Пані президентко, можна сказати?

— Авжеж, Білле.

— Необхідно серйозно послабити їхні можливості атакувати Японію. Якщо поглянемо на східне узбережжя Китаю, найближче до Японії, то побачимо, що головними його морськими базами є Ціндао і Нінбо. Пропоную завдати по них ракетних ударів високої точності задля мінімізації жертв серед цивільних.

Не встиг він договорити, як Чесс уже заперечно хитав головою.

Полін промовила:

— Це призведе до загострення.

— Так само ми повелися з пхеньянським режимом — позбавили його можливості атакувати нас.

— І він на це заслужив, використавши хімічну зброю. Тоді на нашому боці був увесь світ. Зараз усе інакше.

— Пані президентко, я вважаю це пропорційною відповіддю.

— І все ж закликаю розглянути менш провокативні варіанти.

Чесс сказав:

— Острови Сенькаку можна захистити сталевим кільцем із кораблів, підводних човнів та винищувачів.

— І тримати їх там вічність?

— Захист легко послабити із часом, коли загроза зменшиться.

Озвався міністр оборони Луїс Рів’єра:

— Пані президентко, китайці зняли момент бомбардування на відео і виклали його в публічний доступ. Вони пишаються скоєним.

— Що ж, подивімося.

На настінному екрані з’явилось зображення. Спочатку кадр крихітного острова, далі з великим наближенням — японські моряки, що встановлюють прапор, після того — китайський винищувач злітає з авіаносця. Зображення літака чергувалося із широким планом молодого японця, який показує в камеру вказівним пальцем, і кадрами його товаришів, що весело сміються.

Луїс промовив:

— Цей жест — східноазійський відповідник середнього пальця, пані президентко.

— Я здогадалася.

Полін подумала, що жест, напевно, дуже обурив чутливе китайське керівництво. Пригадала підготовку до зустрічі з президентом Ченем на G20: його асистенти попросили змінити безліч дрібних деталей, які могли його образити — від висоти стільців до фруктів у вазі на столі.

Солдати на записі, зробленому вочевидь із дрона, сполошилися й зайняли оборонні позиції, а далі острів буквально вибухнув. Коли уламки осіли, ракурс змінився, показавши широким планом тіло молодого моряка на піску, а за кадром почувся голос, що промовляв китайською, у супроводі англійських субтитрів: «На іноземних військових-порушників китайських кордонів чекатиме така сама доля».

Полін обурило побачене й гордість, з якою китайці це демонстрували.

— Жах, — сказала вона.

Луїс Рів’єра відповів:

— Погроза наприкінці означає, що одного сталевого кільця буде замало, адже там багато таких спірних островів. Я не впевнений, що вдасться оточити їх усі.

— Добре, та я не збираюся нагнітати, — мовила Полін. — Мені потрібне щось більше за сталеве кільце, але менше, ніж ракетний удар по материковому Китаю.

На це Луїс уже мав відповідь:

— Літак, який випустив ракету, злетів із китайського авіаносця «Фудзянь». У нас є чим його потопити.

— Це правда, — погодився Білл Шнайдер. — Вистачить і однієї проти-корабельної ракети дальнього радіуса, проте по такій великій цілі, про всяк випадок, доведеться випустити кілька штук. Їхня дальність становить п’ятсот кілометрів, а тут навіть ближче. Бувають різновиди, призначені для запуску з кораблів та літаків, і в нас є обидва.

Луїс сказав:

— Якщо оберемо цей варіант, треба оголосити, що так само ми відповідатимемо на всі подібні атаки. Пані президентко, Китай не може дозволити собі втрачати авіаносці. У нас їх одинадцять, у них — три, а якщо потопимо «Фудзянь», залишиться взагалі два. Замінити його буде нелегко. Виробництво одного авіаносця коштує тринадцять мільярдів доларів і забирає кілька років. Я вважаю, що затоплення «Фуцзяня», вкупі із загрозою втрати решти двох кораблів, справить заспокійливий ефект на китайський уряд.

Чесс відповів:

— Або штовхне на радикальні кроки.

Полін промовила:

— Можна подивитися на той «Фудзянь»?

— Звісно. Неподалік нього є наші літаки й дрони.

Менш як за хвилину на екрані зринув широкий план величезного сірого корабля характерної форми з вигнутою рампою, схожою на лижний трамплін. На палубі біля рампи стояли десятки літаків і вертольотів, навколо яких поралися люди: з такої відстані вони нагадували мурах, що годують своїх личинок. Решта гігантської палуби була фактично злітною смугою.

Полін сказала:

— Яка чисельність екіпажу?

Відповів Білл.

— Близько двох з половиною тисяч разом із пілотами.

Майже всі вони залишалися під палубою. Усередині корабель скидався на офісну будівлю, та зовні цього не було видно.

«Частину екіпажу вб’є вибухом, — подумала Полін, — іншій вдасться врятуватися, але більшість потоне».

Їй зовсім не хотілося забирати життя двох з половиною тисяч людей.

Луїс сказав:

— Ми вб’ємо тих, хто поцілив у японських моряків. Цифри непропорційні, зате принцип чесний.

— Китайці матимуть на це інший погляд, — відповіла Полін. — Вони мститимуться.

— Проте в цій грі їм не перемогти, і вони прекрасно те розуміють. Якщо вирішать іти до кінця, результат буде один: від Китаю залишиться радіоактивна пустка. Їхній арсенал складається приблизно з трьох сотень ядерних боєголовок, наш — із понад трьох тисяч. Отже, їм доведеться піти на переговори. Якщо ж завдати серйозної шкоди зараз, погодяться на мир раніше.

Усі притихли. «Як завжди, — подумала Полін. — Інформація загальновідома, кожен має власну думку, але рішення за однією людиною: мною».

Визначитися їй допомогла погроза китайців: «На іноземних військо-вих-порушників китайських кордонів чекатиме така сама доля». Вони були готові повторити це. Окрім того, угода зобов’язувала США захищати Японію, і це означало, що звичайної ноти протесту буде недостатньо. Відповідь повинна завдати їм болю.

— Зробімо це, Білле, — сказала вона.

— Слухаюсь, пані президентко, — відказав Білл і заговорив у телефон.

До зали увійшла жінка в кухарській формі з тацею в руках.

— Доброго ранку, пані президентко, — привіталась вона. — Я подумала, ви не відмовилися б від кави.

Поставила тацю біля Полін. Президентка відповіла:

— Меррілі, дуже люб’язно з вашого боку встати заради мене посеред ночі.