Ахмед Салман Рушді - Джозеф Антон

Світлина дня, коли. Після закінчення робочої частини поїздки вони вирішили ще трохи залишитися в країні й відсвяткувати Різдво на пляжі, й поліція погодилася на таке — вони зможуть обійтися без захисту, якщо ніхто не знатиме про їхнє місцеперебування. Письменник-рома-ніст Родні Голл, який жив у чудовому відлюдному маєтку на морському узбережжі у Бермаґі, що у Новому Південному Вельсі, за чотири години їзди від Сиднея, запросив їх до себе в гості на кілька днів. Родні запевняв, що Різдво в Бермаґі буде цілковито приватним і цілковито ідилічним. Зафар вилетів з Лондона і приєднався до них у Сиднеї, позаяк навчання в школі щойно закінчилося. Зафарові на той час виповнилося шістнадцять з половиною років, і він був високим, широкоплечим юнаком у чудовій фізичній формі. Поліцейські поїхали, залишив-ши їх самих; з цієї нагоди вони сиділи й пили каву у кав’ярні поблизу Бондей-Біч, і якийсь чоловік арабської зовнішности дуже дивно раз за разом позирав на них, а тоді вийшов, став на тротуарі й заходився телефонувати, сильно вимахуючи руками. Зафар підвівся й сказав: «Може, я підійду та й поговорю з ним». У його батька з’явилося дивне й приємне відчуття, що він перебуває під захистом свого сина, проте сказав йому не перейматися такими дрібницями. Чоловік, що телефонував, нічим більше не привертав до себе уваги, тож вони попрямували до припаркованого щойно взятого в оренду «голдена», аби вирушити у довгу подорож на південь.

Елізабет прихопила із собою касети з Гомеровою «Іліадою», тож увімкнула автомобільний магнітофон, і вони пересувалися Новим Південним Вельсом по автостраді Принсес-гайвей повз Тиррул, передмістя Воллонґтона, де Д. Г. Лоуренс написав роман «Кенґуру», відтак далі уздовж морського узбережжя, й незвичайна музика австралійських топографічних назв, що нагадувала гудіння джинджеріду[213], зливалася з войовничими, трагічними власними іменами стародавньої Греції і Трої: Ґеррінґонґ, Агамемнон, Наура, Пріам, Іфігенія, Тоумронґ, Клітемнестра, Вандендіан, Джерраванґала, Гектор, Ятте-Ятта, Мондайонґ, Андромаха, Ахілл; а Зафар, заколисаний стародавньою розповіддю про темновинне, багате на рибу море, простягнувся на задньому сидінні й міцно заснув.

На півдорозі до Бермаґі вони проїжджали маленьке містечко Мільтон, і на той час він уже вів авто протягом двох годин, тож йому треба було, мабуть, зупинитися й передати кермо Елізабет, але ж ні, з ним усе гаразд, наполягав він, і вони їхали далі. Стрічка в касеті закінчилася, й на мить — тільки на частку миті — він кинув погляд на кнопку викиду касети, й дуже швидко сталося кілька речей, хоча тієї миті Час, що видавався недостовірним, відколи він перетнув лінію зміни дат, раптом дуже сповільнився й майже зупинився. Величезний автопоїзд-кон-тейнеровоз вигулькнув з бокової дороги й почав повертати ліворуч, і він потім завжди казав, що кабіна водія перетнула подвійну лінію, хоча Елізабет пам’ятала, що він сам ледь звернув праворуч, проте, хай там як, раптом пролунав страшенний скрегіт, жахливий смертоносний скрегіт від тертя металу об метал, коли кузов автопоїзда вдарився об човник «голдена» з боку дверцят водія, вм’явши їх усередину, тому сповільнений час ще більше сповільнився, здалося, що вантажівка тягла його цілу вічність -може, двадцять секунд або ж навіть цілу годину, — й коли автопоїзд нарешті відпустив їх, «голден» через гудроноване шосе полетів на поросле травою узбіччя, й одразу на узбіччі до них почало наближатися здоровезне розлоге дерево, і якоїсь миті, коли він намагався впоратися з кермом, у його загальмованій свідомості промайнула думка, що він не зможе уникнути зіткнення з деревом, що вони не розминуться з цим деревом, вони таки вріжуться в нього, вони вже вдаряються в нього. і тут він побачив, як Елізабет сіпнулася вперед (її спинив пасок безпеки) з широко розплющеними очима, з широко розкритим ротом, з якого вирвався білий клубок пари, схожий на реп-ліку-бульбашку в коміксах, й тієї миті він злякався, що, можливо, він бачить, як душа покидає її тіло, тому вигукнув не своїм голосом Елізабет, а тоді подумав, як він житиме далі, коли не почує від неї відповіді.

Прокинувся Зафар. «Що сталося? — запитав він сонно. — Що таке?» А таке, Зафаре, он бачиш дерево вже посеред машини, ось що сталося.

Усі вони вижили. Це була та дорожньо-транспортна пригода, коли в дев’яти випадках з десяти всі гинуть, однак в десятому ніхто навіть не зламав кістки. Автомобіль могло затягти під вантажівку, і їм би тоді відсікло голови, але його авто відбилося від колеса. На підлозі в задній частині салону поряд з його сином, що спав, вони везли подарунок Родні — цілий ящик вина. Коли авто врізалося в дерево, пляшки полетіли вперед, як ті ракети, й розбилися об вітрове скло. Якби пляшки поцілили в Елізабет чи в нього, то проламали б їм черепи. Проте ракети пролетіли над їхніми плечима. Елізабет і Зафар вибралися з машини без сторонньої допомоги, без жодної подряпинки на тілі. Йому пощастило менше. Дверцята з боку водія були розтрощені, і їх довелося відчиняти ззовні, він отримав багато забоїв і кілька глибоких порізів на оголеному передпліччі й на правій ступні у сандалі. З правого передпліччя випиналася велика яйцеподібна ґуля, яку він прийняв за ознаку перелому. Тут уже нагодилися люди з Мільтона й заходилися допомагати; його відвели до густо порослої травою купини, де він і сів, неспроможний говорити, поглинутий полегшенням, геть приголомшений.

Ще одна щаслива випадковість: поряд розташувався невеличкий медичний заклад — лікарня Мільтон-Улладулла, тож «швидка» приїхала майже одразу. Чоловіки в білому підбігли й витріщилися на нього. «Друже, вибачай, а ви часом не Салман Рушді?» Тієї миті він волів не бути ним. Йому хотілося бути безіменною людиною, якій надають медичну допомогу. Проте так, він

— Салман Рушді. «Гаразд, друже, тепер, може, й не час для цього, але чи не могли б ви мені дати автограф?» Дай людині автограф, подумав він. Він же медик зі «швидкої».

Прибула поліція й почала допитувати водія з вантажівки, який усе ще сидів у кабіні, чухаючи потилицю. Вантажівка мала такий вигляд, ніби з нею нічого не сталося. «Голдена» цей бегемот стусонув добряче, проте на самому чудовиську не видно жодної подряпини. Тим часом поліція напосілася на водія. Вони також, видно, здогадалися, що поранений чоловік, який сидить на траві у стані шоку, це Салман Рушді, тому запитали у шофера про його віросповідання. Водія це сильно спантеличило. «А до чого тут моє віросповідання?» Ну, мусульманин? Ісламської віри? З Ірану? Саме тому хотів